Жив на світі поміщик. Чоловік він був пустий і нікчемний і весь свій маєток на вітер спустив. Але зате без міри чванився він своїм знатним родом і вважав, що хоч і збіднів він, а жити без слуги йому не пристало. І почав він підшукувати собі слугу. Багато всякого люду до нього приходило, тільки ніхто йому догодити не міг. Ось одного разу прийшов до нього найматися один хлопчина. Поміщик йому і каже:
– Мені потрібен слуга чесний і слухняний. Щоб завжди правду говорив і щоб всі мої накази в точності виконував.
– Не сумнівайтеся, пане, – відповідає йому хлопчина.- Чеснішого і слухнянішого слуги, ніж я, вам довіку не знайти.
Одного разу приїхали до поміщика шляхетні гості. Привів він їх в кімнату, посадив за стіл і кричить слузі:
– Ей ти! Принеси нам скатертину з тонкого голландського полотна стіл накрити!
– Але ж у нас її ніколи і не було, – відповідає слуга. Пам’ятав він, що господар звелів йому завжди правду говорити. Відкликав поміщик слугу в сторону і шепоче йому:
– Дурень ти! Треба було сказати: “Вона в балії з білизною мокне”.
– Винен, пане! Другим разом так і скажу.
Вирішив поміщик себе хлібосольним господарем перед гостями показати. Покликав він слугу і каже йому:
– Ей ти! Подай нам сиру! А той відповідає:
– Він у балії з білизною мокне.
Пам’ятав він, що поміщик велів йому всі його накази в точності виконувати. Розлютився поміщик і прошепотів на вухо слузі:
– Телепень ти! Треба було сказати: “Його щурі з’їли”.
– Винен, пане! Іншим разом так і скажу.
Тут вирішив поміщик показати гостям, що у нього в льохах і вино водиться. Покликав він слугу і каже:
– Ей ти! Принеси нам пляшку вина!
А той відповідає:
– Її щури з’їли.
Поміщик від злості ледь не луснув. Виволік він слугу на кухню, вліпив йому ляпаса так як закричить:
– Скотина! Треба було сказати: “Я її з полиці ненароком впустив, і вона на дрібні скалки розбилася”.
– Винен, пане! Іншим разом так і скажу.
Тут захотів поміщик показати гостям, що у нього повна хата прислуги. Покликав він слугу і каже
– Ей ти! Приведи сюди кухарку.
А той відповідає:
– Я її з полиці ненароком впустив, і вона на дрібні скалки розбилася.
Зрозуміли гості, що поміщик тільки пил в очі пускає. Висміяли вони його і роз’їхалися по домівках.
А поміщик того хлопця геть з двору прогнав і з того часу заклявся собі чесних і слухняних слуг шукати.
