TOU

Чому Братик Опосум такий миролюбний

Чому Братик Опосум такий миролюбний– Одного вечора, – розпочав дядечко Римус, всадовивши маленького синочка пані Саллі собі на коліна та погладивши його по голівці, – Братик Опосум та Братик Єнот були задоволені, як ота лисиця, що потрапила до курника.

– Чому, дядечку Римусе? – спитало хлоп’я.

– Бо вони добряче попоїли, малий.

Опосум напхався донесхочу фруктів, а єнот – жаб та пуголовків. Викуривши ще й по сигарі, приятелі надумали розвіятися. Як надумали, так і вчинили: Братик Єнот вистрибом, а Братик Опосум перескоком попрямували собі в ліс.

– Гр-р-р, – раптом почувся неподалік голос Братика Собаки.

Єнот запитав:

– Братику Опосуме, от що ти вчиниш, якщо він наскочить на нас?

– Ну, якщо він на нас наскочить, я буду відбиватися, – поважно відповів опосум. – А ти що вчиниш?

– Хто? Я? – здивувався єнот. – Якщо він на мене наскочить, я йому такої прочуханки дам… – продовжив єнот, лупцюючи лапами повітря.

– То що, Братик Собака прибіг? – нетерпеливлячись спитав маленький хлопчик.

– Ще б пак! – посміхнувся дядечко. – Ще б пак!

Братик Собака, забувши про гарні манери, накинувся з гарчанням одразу на обох. Тієї самої миті опосум вишкірив зуби та й… гепнувся на спину, удавши мертвого.

Тоді Братик Собака напустився на єнота, та з того самого боку, де висів товстенький гаманець. А треба сказати, що Братик Єнот не мав наміру задурно прощатися із грошиками, тож чимдуж уп’явся пазурами й зубами в собаку.

Віриш чи ні, сонечку, але коли Братик Собака оговтався, то насилу вирвався з чіпких лап Братика Єнота. Взяв він ноги в руки, чи то пак лапи в лапи, і щодуху гайнув до лісу. Єнот обсмикнув одяг та пішов собі геть, а опосум так і лежав, наче мертвий. Згодом він підвівся, роззирнувся, чи немає нікого навкруги, і побіг собі додому, та так хутко, ніби хтось за ним гнався.

Тут дядечко Римус зупинився, щоб узяти пальцями жарину та підпалити нею люльку, яку тільки-но набив тютюнцем під захопленим поглядом маленького хлоп’яти. Оповідач неквапом продовжив свою розповідь.

За кілька днів Братик Опосум здибав дорогою Братика Єнота.

– Доброго здоров’ячка, – привітався опосум.

У відповідь анітелень! Братик Опосум дуже образився, бо де ж це бачено, стільки років товаришували, і на тобі…

– Що з тобою, Братику Єноте? Чому не вітаєшся? – запитав він.

– Із боягузами не знаюся, – сказав, наче відрубав, єнот. – Якщо мені щось знадобиться від тебе, я тобі скажу.

Братик Опосум вишкірився.

– Кого ти тут називаєш боягузом?

– Та тебе ж, – відповів Братик Єнот. – Кого іще? Це ж не я лежав, наче неживий, коли поруч точилася бійка.

– Ха-ха, – вибухнув сміхом опосум. – Цур тобі, невже ти й справді гадаєш, що я злякався? Ха-ха! Та я злякався не більше від тебе. Я знав, що ти легко здихаєшся того собаки, тож спостерігав, як ти його шарпав, чекаючи слушного моменту.

Братик Єнот задер кирпу.

– Не треба мені локшину на вуха вішати! Братик Собака тебе ледь торкнувся, а ти вже й перекинувся, наче мертвий, та так і пролежав увесь час.

– Це я легко можу тобі пояснити, – сказав опосум. – Я не злякався. І тільки-но зібрався насипати перцю нахабі… Але, бач, понад усе на світі я не люблю лоскоту. І щойно Братик Собака торкнувся мене носом, я тієї ж миті зайшовся зо сміху. Я сміявся так, що не міг поворухнутися. Йому вкрай пощастило, бо якби я не боявся лоскоту, то ой як би я йому… Я добряче б’юся, Братику Єноте… але без лоскоту.

– Тому й сьогодні, – продовжив дядечко Римус, спостерігаючи, як дим з люльки закручується бубличком над головою хлопчика, – і сьогодні Братик Опосум падає замертво та сміється, якщо торкнутися його. Ось воно як…

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
5 1 голос
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі