У давнину жили в одному селі двоє братів: один – багатий, другий – бідний. Старший брат жив у великому будинку, і добра у нього було видимо-невидимо. А молодший брат із дружиною та дітьми тулився у маленькій хатинці. Односельці не любили старшого брата, він був дуже скупим. Не тільки в будні, а й у свята у нього, зернятко рису не випросиш.
І ось якось прийшло свято, а в сім’ї молодшого брата не було їжі. Дружина і діти плакали, і бідолаха вирішив піти до старшого брата і попросити у нього хоч трохи дітям.
Багач навіть не пустив брата на поріг і грубо запитав:
– Що, знову жебрати прийшов?
– Пошкодуй моїх дітей, – благав бідняк, – дай мені хоч щось, сьогодні свято.
Старший брат виніс половину засохлого окосту і жбурнув бідняку.
– На, бери, – крикнув він, – і йди! Щоб твоєї ноги більше тут не було!
– Дякую тобі, брате, за моїх дітей – тепер вони не помруть з голоду, – смиренно сказав бідняк і поніс окіст додому.
Він уже був неподалік своєї хати, коли його гукнув незнайомий старий.
– Я знаю, як тобі потрібний цей окіст, – заговорив старий, – проте послухай, що я тобі скажу. Іди швидше на берег моря, там ти побачиш велике дерево з дуплом, а в цьому дуплі живуть гноми. Біля входу в їхнє житло лежать маленькі кам’яні жорна. Коли гноми побачать окіст, вони захочуть виміняти його на золото та коштовності. Але ти проси жорна і ні на що інше не погоджуйся. Жорна ці не прості, а чарівні – вони дадуть тобі все, чого ти в них попросиш.
Молодший брат послухався старого і подався на берег моря, до дерева, в дуплі якого жили гноми. Гноми тим часом веселились і пили пальмове вино. Побачивши бідняка з окостом у руках, вони закричали:
– Гей, людино, давай мінятися – ти нам окіст, а ми тобі золото!
– Ні, – сказав бідняк, – я віддам вам окіст тільки в обмін на ці кам’яний жорна.
Гноми не знали, що жорна чарівні, і віддали їх бідняку, а той віддав їм окіст.
Коли бідолаха повернувся додому, був уже вечір. Його зустріли голодні дружина та діти. Вони сподівалися, що він принесе їм поїсти, і гірко заплакали, коли замість їжі побачили в руках батька маленькі кам’яні жорна.
– Не плачте, – сказав батько, – йдіть і дивіться! Більше нам голодувати не доведеться. Ану, жорна, дай нам більше смаженого м’яса, вареної риби, рису з приправами та іншої смачної їжі! І дай нам гарний дім, сповнений всякого добра.
Одна мить – і все це з’явилося.
Як же здивувалися люди, коли другого ранку побачили: там, де раніше була жалюгідна хатина, тепер стоїть великий і гарний будинок!
Звістка про те, що трапилося, рознеслася повсюди, і до молодшого брата почали приїжджати різні люди з інших місць. Усі намагалися купити чудові жорна, проте господар нізащо не погоджувався розлучитися з ним. Але одного разу вночі, коли всі спали, один торговець сіллю вкрав жорна і повіз у великому човні через море. Коли берега не стало видно і купець уже не боявся, що його спіймають, він сказав жорнам:
– Намеліть мені солі та побільше!
Жорна закрутилися, і з них почала сипатися сіль. Човен уже наповнився до країв, а сіль все сипалася і сипалася –злодій не знав, як зупинити жорна. Нарешті човен потонув, сіль, що був у ньому, розчинився у воді, а жорна впали на морське дно. І кажуть, вони досі мелять там сіль.
Ось чому в морі тепер солона вода.