TOU

Чому море солоне

У давнину жили в одному селі двоє братів: один – багатий, другий – бідний. Старший брат жив у великому будинку, і добра у нього було видимо-невидимо. А молодший брат із дружиною та дітьми тулився у маленькій хатинці. Односельці не любили старшого брата, він був дуже скупим. Не тільки в будні, а й у свята у нього, зернятко рису не випросиш.

І ось якось прийшло свято, а в сім’ї молодшого брата не було їжі. Дружина і діти плакали, і бідолаха вирішив піти до старшого брата і попросити у нього хоч трохи дітям.

Багач навіть не пустив брата на поріг і грубо запитав:

– Що, знову жебрати прийшов?

– Пошкодуй моїх дітей, – благав бідняк, – дай мені хоч щось, сьогодні свято.

Старший брат виніс половину засохлого окосту і жбурнув бідняку.

– На, бери, – крикнув він, – і йди! Щоб твоєї ноги більше тут не було!

– Дякую тобі, брате, за моїх дітей – тепер вони не помруть з голоду, – смиренно сказав бідняк і поніс окіст додому.

Він уже був неподалік своєї хати, коли його гукнув незнайомий старий.

– Я знаю, як тобі потрібний цей окіст, – заговорив старий, – проте послухай, що я тобі скажу. Іди швидше на берег моря, там ти побачиш велике дерево з дуплом, а в цьому дуплі живуть гноми. Біля входу в їхнє житло лежать маленькі кам’яні жорна. Коли гноми побачать окіст, вони захочуть виміняти його на золото та коштовності. Але ти проси жорна і ні на що інше не погоджуйся. Жорна ці не прості, а чарівні – вони дадуть тобі все, чого ти в них попросиш.

Молодший брат послухався старого і подався на берег моря, до дерева, в дуплі якого жили гноми. Гноми тим часом веселились і пили пальмове вино. Побачивши бідняка з окостом у руках, вони закричали:

– Гей, людино, давай мінятися – ти нам окіст, а ми тобі золото!

– Ні, – сказав бідняк, – я віддам вам окіст тільки в обмін на ці кам’яний жорна.

Гноми не знали, що жорна чарівні, і віддали їх бідняку, а той віддав їм окіст.

Коли бідолаха повернувся додому, був уже вечір. Його зустріли голодні дружина та діти. Вони сподівалися, що він принесе їм поїсти, і гірко заплакали, коли замість їжі побачили в руках батька маленькі кам’яні жорна.

– Не плачте, – сказав батько, – йдіть і дивіться! Більше нам голодувати не доведеться. Ану, жорна, дай нам більше смаженого м’яса, вареної риби, рису з приправами та іншої смачної їжі! І дай нам гарний дім, сповнений всякого добра.

Одна мить – і все це з’явилося.

Як же здивувалися люди, коли другого ранку побачили: там, де раніше була жалюгідна хатина, тепер стоїть великий і гарний будинок!

Звістка про те, що трапилося, рознеслася повсюди, і до молодшого брата почали приїжджати різні люди з інших місць. Усі намагалися купити чудові жорна, проте господар нізащо не погоджувався розлучитися з ним. Але одного разу вночі, коли всі спали, один торговець сіллю вкрав жорна і повіз у великому човні через море. Коли берега не стало видно і купець уже не боявся, що його спіймають, він сказав жорнам:

– Намеліть мені солі та побільше!

Жорна закрутилися, і з них почала сипатися сіль. Човен уже наповнився до країв, а сіль все сипалася і сипалася –злодій не знав, як зупинити жорна. Нарешті човен потонув, сіль, що був у ньому, розчинився у воді, а жорна впали на морське дно. І кажуть, вони досі мелять там сіль.

Ось чому в морі тепер солона вода.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі