А й справді, чому рипить сніжок?
Не знаєте? То я вам розповім.
Якось ішов лісом Дід Мороз. Нечутно, по м’якому, наче вата, сніжку. Стомився. Присів на пеньок, а мішок з гостинцями поруч поклав. Довгу бороду гребінцем розчесав. Дивиться, аж під ялинкою зайчик сидить і плаче. Дідусеві жаль стало зайчика.
Підійшов до нього та й питає:
— Чому це ти, вуханчику, плачеш?
А той, схлипуючи, відповідає:
— Заблукав, додому нія-а-ак не втраплю-ю!
Здивувався дідусь: отакої — заєць і раптом заблукав у лісі. Як же те могло статися? Все ще схлипуючи, куцохвостий розповів старому свою пригоду.
Уранці він гуляв з братиками та сестричками на галявині. їм було весело та добре стрибати в снігові кучугури, що й незчулися, як мисливець надійшов.
Пролунав постріл. Зайченята кинулися тікати. Найдалі, в лісову гущавину, забіг той зайчик, якого оце й зустрів Дід Мороз…
Добрий дідусь заспокоїв малюка, і вони разом швидко знайшли стежину до заячої хатки. А там зібралися його братики й сестрички. Всі живі та здорові.
Мама з татом вже ходили шукати свого найменшенького. Шукали, шукали, вже й журилися. Ото радості було, коли побачили свого синочка
та ще й з Дідом Морозом!
Дідусь привітав усю заячу родину з Новим роком, гостинці роздав, кожному по великій соковитій морквині. А на прощання, пригладжуючи довгу бороду, сказав:
— Я зроблю так, що сніжок рипітиме. Щоб ви, зайці, чули, коли хтось буде до вас підкрадатися.
Як сказав, так і сталося: відтоді сніжок і рипить, тобто попереджає зайчиків та інших звірів про небезпеку. Ось так: рип-рип, хтось іде!
