Як інші трамваї, він мав роботу. А робота в трамваїв така: цілий день катають вони хлопчиків та дівчаток з татусями і мамами. Робота гарна, приємна і спокійна. Не як у деяких…
Взяти хоча б автомобілі. Вічно вони кудись мчать наввипередки,одне перед одним товпляться на перехрестях, поспішають. Тролейбуси і собі теж не проти поспіхом об’їхати когось… А трамваї цокочуть поважно, дочекаються черги, доки поїде передній, і собі рушають слідком, ніколи не обганяючи товариша. Бо трамваї ходятьтільки по колії. І все життя бугелем тримаються вони за електричний дріт. Прискають вогняними присками на поворотах, розсипаючи зірочки, і розвозять людей містом від зупинки до зупинки.
Це так роблять старі трамваї.
А наш трамвай — новенький. Лише сьогодні вранці його на цю колію поставили. Він ще навіть не знає як слід усіх зупинок. Знає,що треба зупинятися, а де саме, то вже буде придивлятися. Бо так старий трамвай новенького трамвая у трамвайній школі трамвайної справи навчав: «Придивляйся… Основне, аби на світлофори правильно їхав. Зелене світло — їдь. Жовте світло — увага. Червоне — стій! ані руш! В цей час через колію діти з дитсадка переходять вулицю, тримаючись за руки. То для них зараз світлофор
зеленим світлом впоперек твоєї колії світить! Та ось вони перейшли.
Тепер тобі на світлофорі засвітилося — увага! Рушати готуйся, щоб інших не затримувати за собою, бо всі тепер поспішають… Світло зелене! Рушай! Вулиця і колія для тебе вільні. А для діток впоперек вулиці тепер світло червоне. Вони це бачать і стоять — чекають, пропускають трамвай. Зупинку сам побачиш. Пасажири знають, де стояти. А ні — то я підкажу тобі… Головне, придивляйся!»
Ось так учив старий трамвай новенького.
Та й поїхали трамваї на роботу зранку. Довго чи не довго їхали — трапилося їм поперечну вулицю перетинати. Світло було зелене. Новенький трамвай спокійно, як годиться, переїхав через вулицю, а в старого перед самісіньким носом спочатку жовте, а потім червоне світло увімкнулося.
Зупинився старий трамвай.
Як ринули нескінченним потоком і тролейбуси, і автобуси, і маленькі авто! Ось через колію ще й діти пішли разом з вихователькою. Йдуть і їдуть, і здається, кінця й краю тому потокові не видно!
Бугелем киває старий трамвай новенькому: ти їдь, мовляв, бо пасажири на роботу поспішають…
Поїхав наш трамвайчик сам. Над бугелем іскорки бризкають, колеса об колію вицокують, дзвінок неспокійно дзуремить.
Біля гарненького будинку стоїть верба рясна, від вітру хитається. А трамваєві здалося, що то вона йому киває і наче приказує:
Трамвайчику, трамвай,
Почекай!
Двері відчиняй —
Вербу рясну покатай!
Трамвай і зупинився. Двері відчинив, чекає.
Стоїть верба рясна, лише головою похитує. Бо то вона від вітру хилиться. Охоче вскочила б вона у новенький трамвай, та коріння не пускає.
Трамвай постояв-постояв, почекав-почекав та й поїхав собі далі.
Виїхав наш трамвай на великий майдан. На майдані — круглі грядки, хоча довкола саме каміння. На грядках — травиця зелена, повно квітів. Між квітами ясна вода шумить. А трамваєві причулося, що то вода гукає:
Трамвайчику, трамвай,
Почекай!
Двері відчиняй —
Ясну воду покатай!
Трамвай і зупинився. Двері відчинив, чекає.
Ясна вода поміж квітами шумить, на сонечку веселкою виграє, на зелену травицю дрібен дощиком падає. Вода б і вскочила в трамвай, та квіти треба поливати.
Трамвай постояв, почекав — не йде вода! Зачинив двері та й поїхав собі далі.
Проїжджає наш трамвай біля нового будинку. Власне, самого будинку ще немає. Недобудовані стіни височіють, а понад ними здалеку видніє кран, як величезний журавель над містом.
Підніме кран свою стрілу, наче руку біля шляху, і то поведе в один бік, то в другий… Це він з панелевоза готовенькі стіни з вікнами та дверима бере і на будинок подає. А там дядько-будівельник прилаштує їх на місце, затулиться маскою з темними окулярами і електродом, наче дятел, обстукує стіну.
Бризнули іскри ледь не до самого низу — і росте будинок!
Кран подавати ледве встигає, а трамваєві здалося, ніби то кран його зупиняє:
Трамвайчику, трамвай!
Почекай!
Двері відчиняй —
Крана покатай!
І знову трамвай наш зупинився. Двері відчинив, чекає. Кранові ніколи й глянути на трамвай. Він би, може, і вскочив у трамвай, та в нього своя робота — кран будує будинки.
Трамвай постояв, почекав — не сідає кран!— зачинив двері та й їде собі далі.
Бачить трамвайчик, що ніхто в ньому не катається, що він нікому не потрібний трамвай, і так йому стало гірко, що він мало справжньої зупинки не прогавив.
На справжній зупинці хлопчик Яронько зі своїм татусем трамвай чекали. Дивляться, аж нарешті цокотить новісінький трамвай
і зупинятися ніби й зовсім не збирається. Як кинеться Яронько за трамваєм, руками махає та вслід йому і гукає:
Трамвайчику, трамвай!
Почекай!
Двері відчиняй —
ЯРОНЬКА покатай!!!
Почув трамвай, зупинився. Двері відчинив. Яронька з татусем впустив. А тут іще інші діти зі своїми батьками настигли. Посідали вони всі у новенькі кріселка.
Трамвай ожив, радісно заворкотав мотором і помчав колією від зупинки до зупинки. І так гарно стало трамваєві, що він катає людей, аж він їде та дзвіночком дзуремить!..
Тут і старий трамвай новенького здоганяє:
— От бачиш, і ти зумів! Головне в нашій роботі — придивлятися!
Слухає новенький трамвай, їде містом, на вербу рясну, на ясну воду, на крана поглядає і сам до себе усміхається.
Чому усміхався трамвай?