Чорний Родерік був головою славетного роду Макнейлів з острова Барра і переможцем на багатьох лицарських турнірах. Він міг би навіть вважатися першим мечем Шотландії, якби не ще один славетний воїн – Роб Рой Макгрегор.
Коли до Чорного Родеріка вперше дійшла звістка, що є в Шотландії люди, які вважають найкращим з найкращих воїнів Роб Роя, він вигукнув:
– Я викличу на бій цього Макгрегора! Тоді побачимо, хто з нас краще володіє мечем. Тільки скажіть: де мені його знайти?
Один із зброєносців Чорного Родеріка сказав йому, що Роб Рой живе біля озера Лох-Ломонд. І того ж дня Чорний Родерік залишив Гебридські острови і вирушив зі своїми лицарями на південь.
Прибувши до Лох-Ломонда, він спитав першого зустрічного, де він може знайти Роб Роя, і отримав відповідь: на ярмарку в Кілларні.
– У Кілларні! – крикнув Чорний Родерік, пришпорюючи коня.
Не доїжджаючи Кілларні, вони зустріли групу вершників. Чорний Родерік зупинив коня і звернувся до них:
– Вітаю вас, славні лицарі! Скажіть, ви випадково не з ярмарку у Кілларні їдете?
– Ви вгадали! – відповів один із лицарів. – Цього року ярмарок вдався на славу. Правду я кажу, друзі? – Звернувся він до своїх супутників, і ті в один голос шумно з ним погодилися. – Раджу і вам туди поїхати!
– А чи не бачили ви там лицаря на ім’я Роб Рой Макгрегор? – Запитав Чорний Родерік.
– Він був там, – відповів той самий лицар, посміхнувшись.
– Був? Отже, зараз його там уже нема? – сердито і розчаровано промовив Чорний Родерік.
Друзі лицаря засміялися.
– Зараз там його немає, – сказав лицар, так само посміхаючись. – Зараз він тут перед вами. Я – Роб Рой Макгрегор. Чим можу служити?
– Я правитель острова Барра! – заявив Чорний Родерік. – Мені сказали, що ти вважаєш себе майстернішим бійцем на мечах, ніж я. І я прийшов сюди, щоб довести у чесному бою, що це не так!
– Але я з тобою не сварився, то чого нам битися? – відповів Роб Рой.
– Сварилися чи ні, я все одно викликаю тебе на бій! – сказав Чорний Родерік, злазячи з коня.
– Не люблю я битися без серйозних причин, – сказав Роб Рой, злазячи з коня. – Але я приймаю твій виклик, і ти проклянеш той день, коли кинув його мені.
Був лише один випадок, коли Роб Рой відмовився прийняти виклик на поєдинок. Це сталося, коли його викликав на бій Дональд Бейн. Роб Рой відмовився битися з ним, тому що Дональд Бейн був не шляхетного походження.
І ось розчистили місце для поєдинку, і два лицарі зійшлися на мечах. Роб Рой мав дуже довгі й сильні руки, тому йому легко було тримати супротивника на відстані від себе. Нікому ще не вдавалося бодай доторкнутися до нього мечем. Не минуло й кількох хвилин, як Чорний Родерік зрозумів, що йому далеко до Роб Роя в мистецтві бою на мечах.
І ще він зрозумів, що краще йому було залишатися вдома, на Гебридах.
Роб Рой взявся обома руками за меч і з усією силою вдарив ним Чорного Родеріка по руці, в якій той тримав свій меч.
– Здаюсь! – насилу промовив володар острова Барра. – Здаюся…
Роб Рой вклав меч у піхви і подав знак людям Чорного Родеріка, щоб вони допомогли своєму пану сісти на коня.
— Сподіваюся, це відіб’є в тебе бажання лізти в бійку з тим, хто не бажає тобі зла, — сказав Роб Рой своєму переможеному супротивникові.
І поскакав геть зі своїми лицарями.
Але Чорний Родерік і його супутники не змогли поїхати далеко: їм довелося залишитися на кілька місяців у селі Кілларні, поки не зажили його рани. І більше він ніколи не турбував славного Роб Роя.
Однак така вже в нього була вдача, що йому не терпілося з кимось побитися. І, повернувшись до себе на острів, він не заспокоївся, доки не знайшов, на кому б зірвати зло.
Був серед воїнів Чорного Родеріка один безстрашний молодий вершник, син вдови. За те, що був молодий, гарний і відважний, не злюбив його Чорний Родерік і задумав підступний план, щоб занапастити юнака.
– Ми вирушаємо до Шетландії! – Оголосив він одного разу своїм воїнам. – Щоб вимагати данину з володаря Шетландських островів.
Була споряджена восьмивесельна галера, і Чорний Родерік поплив зі своїми воїнами до Шетландських островів.
Без перешкод у дорозі і без жодного опору вони висадилися у Шетландії. Сам шетландський лорд спустився на берег вітати главу роду Макнейлів.
– Ви прийшли зі миром? – Запитав він Макнейла.
– Ні! – відповів Чорний Родерік. – Ми з’явилися за даниною і вимагаємо від вас грошей, коней та худоби!
– Не бачити вам данини, доки ти не здолаєш мене у битві! – вигукнув шетландський лорд. – Викликаю тебе на поєдинок!
Чорний Родерік, звичайно, погодився: для цього він і приїхав на Шетландські острови. А перед початком поєдинку він відкликав у бік сина вдови і сказав йому:
– Коли ти побачиш, що я відступив на крок від супротивника, знай: я втрачаю сили. Коли я озирнуся на тебе вперше – значить, я програю битву. Коли ж я озирнуся вдруге – значить, сили зовсім залишають мене і ти повинен зайняти моє місце. І якщо ти переможеш, ми розділимо з тобою всю здобич. Згоден?
Юному воїну нічого не залишалося, як підкоритися
І ось очільник роду Макнейлів та шетландський володар розпочали поєдинок. Вони кружляли берегом, вигукуючи войовничі кличі та гримаючи мечами. Спочатку здавалося, що перемагає Чорний Родерік. Але ось він зробив крок назад, і правитель Шетландії накинувся на нього з потрійною силою. Чорний Родерік озирнувся на сина вдови, але тут супротивник притиснув його до скелі. І Чорний Родерік озирнувся на сина вдови вдруге, і той кинувся в битву замість свого пана.
Чорний Родерік сподівався, що шетландський правитель швидко впорається з юнаком, а за цей час він встигне перепочити і тоді з новими силами продовжить поєдинок. Ось як він розраховував позбавитися двох ненависних йому ворогів відразу.
Однак син вдови виявився чудовим воїном, і незабаром стало зрозуміло, що шетландський правитель йому поступається.
І тут Чорний Родерік, ніби забувши про свої таємні плани, закричав:
– Вбий, вбий його! Він заслужив на смерть!
І в ту ж мить голова правителя Шетландських островів впала на піщаний берег. Тільки тоді син вдови раптом схаменувся. Йому став огидний вчинок, який він вчинив у запалі бою. Він зовсім не хотів убивати свого шляхетного супротивника: він збирався лише поранити його в чесному поєдинку.
У гніві обернувся він до свого пана.
– Підлий Макнейл! – Вигукнув він. – Дивись, що ти змусив мене зробити! Це твоя провина, що я вбив невинну людину. Забирайся звідси, або, даю слово, я тебе уб’ю! Тепер я шетландський лорд, і ти не отримаєш з моїх островів ні однієї монети, ні травинки, ні найгіршої вівці!
Чорний Родерік звернувся по допомогу до своїх воїнів, але ті теж відступилися від нього. І йому не залишалося нічого більше, як бігти до своєї галери. Ось як зганьбив він славне ім’я роду Макнейлів.
