В одного царя був радник, що прославився своїм незвичайним розумом. До глибокої старості він був правою рукою царя. Але, обтяжений роками, він попросив звільнити його з посади і відпустити додому. Цар погодився, але за умови, щоб він знайшов наступника, рівного собі. Радник прийняв цю умову, повернувся додому і велів своєму старшому синові йти до царя замість нього. Прощаючись, батько дав синові пораду: «Перед небезпекою не пасуй, і розумом не поступайся мені».
Благословив батько сина, посадив його на коня і відправив у дорогу. А сам сів на іншого коня і подався найкоротшою дорогою навперейми синові.
Він хотів перевірити, чи здатний його син справді бути героєм. Для цього він сховався за великий пень і обв’язав рота хусткою, щоб змінити свій голос, і коли син проїжджав повз, закричав:
— Стій! Далі не поїдеш! Віддавай зброю! — і вистрілив у повітря.
Син довго упирався, не хотів віддавати зброї, але батько, не перестаючи загрожувати, стояв на своєму.
Син скорився. Тоді батько зажадав, щоб на знак покірності він переклав свою зброю з лівого боку на правий і повернувся додому. Той підкорився та виконав наказ. Батько ж найкоротшим шляхом повернувся додому. Незабаром повернувся й син.
Він нікому не сказав, що з ним трапилося, в чому причина повернення, але приховати невдачу не міг.
Другого дня батько відправив до царя свого молодшого сина. Так само, як і напередодні, батько пішов навперейми молодшому синові і вчинив з ним так само, як зі старшим. Не встояв і молодший син — злякався погрози та повернувся додому.
Збентежені, засмучені брати не змогли приховати свого горя один від одного та від оточуючих.
— Скажіть правду, що сталося з вами по дорозі? — допитувалась сестра, але вони їй нічого не відповіли.
Тоді вона попросила батька дозволити їй самій поїхати для того, щоб з’ясувати, що сталося з братами в дорозі. Батько дозволив.
Вона одягла чоловічий одяг і поїхала. Батько з нею вчинив так само, як із синами: поскакав навперейми, сховався за пень, а коли дочка під’їхала, почав стріляти і вимагав здати зброю.
Але дочка не злякалася – вона почала відстрілюватися.
Тоді він благословив її за геройство на подальшу дорогу до царя.
Трохи згодом вона побачила зачинені ворота, за якими знаходився палац трьох велетнів. Дівчина вдарила батогом свого чарівного коня, і він відчинив ворота.
Велетнів не було вдома, вони пішли на полювання. Дівчину зустріли сестри велетнів, які були вражені сміливістю вершника.
Повернулися велетні з полювання і побачили навстіж відчинені ворота.
— Хто наважився це зробити? – закричали вони.
Але, роздивившись прибульця, пом’якшали і почали розпитувати: хто він, звідки й куди йде. Гість відповідав ухильно, та все ж велетням він сподобався. Порадившись між собою, вони вирішили зробити його своїм зятем і тут же запропонували гостю вибрати собі за дружину одну зі своїх сестер. Гість погодився. У шлюбну ніч його відправили зі старшою сестрою до спальні.
— Я їду до царя по особливій справі, і доки я від нього не повернуся, не можу бути з тобою близьким, а тому ми повинні з тобою лягти на різних ліжках,— сказав гість, залишившись наодинці з нареченою.
На другий день сестра розповіла, як із нею обійшовся наречений. Брати дуже засмутилися, подумали, що старша сестра не сподобалася гостеві, і запропонували йому середню сестру за дружину. Але з нею гість вчинив так само, як і зі старшою. Зрештою, брати запропонували гостю молодшу сестру, але й до молодшої він не торкнувся.
Тим часом, молодша сестра велетнів була провидицею, але про це ніхто не знав, не знали про це і брати. І ось каже вона гостю:
— Я знаю, ти не чоловік, а жінка, але в майбутньому ти перетворишся на чоловіка. Коли йтимеш, брати мої запропонують тобі вибрати коня з нашого табуна. Вибирай найгіршого, він буде тобі завжди вірним помічником.
Гість так і вчинив. Вибрав найгіршого коня, осідлав і поїхав.
Раптом кінь заговорив людським голосом:
— Тримай міцніше поводи. Притули ноги до моїх боків та так, щоб зійшлися п’яти, і гукни на всю силу.
Дівчина натягла поводи, стиснула коня ногами і гукнула. Кінь злетів під небо, перекинувся в повітрі черевом догори, але на землю опустився на всі чотири ноги. Дівчина втрималася на ньому.
— Хотів перевірити тебе,— сказав кінь,— який ти герой. Тепер вирушимо далі.
Залишок шляху пройшов спокійно, і вони приїхали до царя. Цар прийняв нового радника дуже добре. Але щоб переконатися в його здібностях, він наказав йому виконати таке доручення:
— За сімома горами, на сьомій галявині, в одному з семи боліт знайди великого чорного кабана, вийми в нього серце і печінку і принеси мені,— сказав цар.
Дівчина звернулася до коня і почала питати в нього поради.
— Попроси у царя міцний, гострий ніж із чорною ручкою,— сказав кінь.
Цар дав дівчині такого ножа, і вона вирушила в дорогу.
Багато перешкод було на їхньому шляху, але все-таки вона дісталася мети. На сьомій галявині з болота виліз великий чорний кабан, ліг на сухому і відразу заснув. Кабан спав три дні та три ночі. Дівчина почала розрізати кабану черево. Ледве третього дня, коли кабан уже готовий був прокинутися, вона дістала печінку і серцю і вийняла їх. Тільки-но встигла вона сісти на коня, як кабан прокинувся і погнався за нею. Але незабаром втратив сили і упав.
Дівчина з’явилася до царя і віддала йому печінку і серце кабана.
— Добре,— сказав цар.— Тепер виконай друге завдання: за сімома морями, за сімома горами пасеться біла олениха. Вирушай туди, розшукай олениху і принеси три склянки оленячого молока.
Сіла дівчина на коня, минула сім морів і надвечір дісталася сьомої гори. Перед нею постала непереборна перешкода: гори то сходилися, то розходилися вершинами і так вдарялися, що іскри сипалися навкруги. Дівчина впала духом і спитала коня, що робити.
— Нелегко мені буде,— відповів кінь,— але, можливо, ми пройдемо щасливо це місце. Не журись, зберися з силами. Коли гори розійдуться, натягни поводи тугіше, стисні мене колінами, вдар батогом, голосно гукни і — може, я зумію проскочити.
Сказано зроблено. Однак гори, зімкнувшись, утримали коня за хвіст. Дівчина ж від поштовху вилетіла з сідла через голову коня, але залишилася живою. Вставши на ноги, вона побачила в долині якесь місто. Підійшовши ближче, зауважила, що люди в ньому всі з білого каменю, застигли в різних положеннях — одні сидять, інші стоять, треті скам’яніли на ходу.
— Вітаю! – Сказала дівчина одному з них.
— Ласкаво просимо! – відповів нерухомий чоловік.
— Чому всі стоять скам’янілими? — спитала дівчина.
— Наша цариця дуже зла. Розсердилася вона на свого чоловіка царя за те, що він зменшив нам податки та полегшив наше життя. «Навіщо мені піддані ледарі,— сказала вона.— Хай краще нічого не роблять і стануть, як каміння!» І зачарувала нас. Якщо ти налякаєш їй зброєю, то вона розчарує нас. Але стеж, щоб вона не заговорила більше трьох разів. Якщо вона встигне заговорити вчетверте, ми всі загинемо. Тому рубай їй голову, як тільки вона встигне тричі заговорити,— попередив дівчину скам’янілий чоловік.
Та прийшла до цариці і, пригрозивши їй кинджалом, веліла негайно оживити всіх скам’янілих людей. Цариця злякалася і сказала:
— Нехай оживуть усі.
Потім, повільно, додала:
— Нехай усі жінки перетворяться на чоловіків.
Заговоривши втретє, вона сказала:
— Нехай усі чоловіки перетворяться на жінок.
Потім вона хотіла ще щось додати, але дівчина вихопила кинджал і відтяла цариці голову.
І раптом усі скам’янілі люди у місті ожили. Жінки перетворилися на чоловіків, а чоловіки на жінок. Сама дівчина-герой також перетворилася на чоловіка. Коли цей чоловік вийшов із палацу, до нього підбіг кінь, що вже вирвався на волю. Тільки хвіст його став коротшим.
Вони знайшли олениху і взяли від неї три склянки молока, а потім повернулися до царя. Цар, переконавшись у силі та винахідливості посланця, визнав у ньому героя і щедро нагородив.
— Іди додому та відпочивай,— сказав він йому,— поки я тебе не покличу.
Дорогою герой заїхав до велетнів і одружився з молодшою сестрою, а двох старших повіз, як наречених своїм братам. Вдома батько і брати урочисто зустріли його, і зажили вони щасливо, обзавівшись кожен своєю родиною.
