На далекій-далекій Півночі жило оленятко-дівчинка. І звали її Ясноока. Одного разу одержала вона листа від бабусі і дідуся лісових оленів. Вони запрошували її нa літо до себе в гості.
— Поїдь, Яснооко, погодилися мама й тато. — Там, y країні Зелених Лісів, ти побачиш багато цікавого,
зустрінеш нових друзів.
Ясноока сіла y вертоліт, на прощання помахала копитцем мамі і татові та вирушила в далеку подорож.
Спочатку з вікна вертольота було видно тундру без кінця і краю. Але чим ближче було до півдня, тим усе тепліше пригрівало сонечко.
«Це ж справжнє літо!» — захоплено подумала Ясноока, спостерігаючи, як різнобарвно замерехтіли унизу ліси й поля, великі міста та маленькі села.
Нарешті з’явилися обриси країни Зелених Лісів, де жили бабуся і дідусь оленятка.
— Добридень, бабусю! Доброго здоров’я тобі, дідусю! — привіталася Ясноока.
— Якою ж ти стала великою, онученько! — зраділи старенькі. — Яке щастя бачити тебе!
Якось бабуся попрохала онуку нарвати малини для пирога. Ясноока взяла кошик і побігла лісовою стежиною до малинника. А там ягід сила-силенна.
А в той час неподалік пробігало оленятко Білоплямчик. Дивиться незнайоме оленятко малину збирає.
— Хочеш, я тобі допоможу? — запитав він, нахиляючи їй високу гілочку зi стиглими ягодами.
Ясноока вдячно кивнула на знак згоди.
— Давай дружити! Мене звати Білоплямчик. А тебе?
— Ясноока! — відповіла дівчинка.
Наступного дня Білоплямчик та Ясноока пішли на прогулянку. Оленятко показало новій подружці рідний ліс та його найкрасивіші місця: Кришталеве джерельце, Галявинку Метеликів та Чарівну Гору.
— А тепер розкажи мені про свою країну, — попрохав Білоплямчик.
— Моя батьківщина — далека тундра, — почала свою розповідь Ясноока.
— Зима y нас дуже довга та сувора, а літо коротке та прохолодне. У нашому краї живуть сильні та витривалі північні олені. Узимку сніг перетворюється на міцний наст, і олені розбивають його копитами, щоб поласувати мохом. А влітку вони їдять соковиту траву та ягоди. Зате більше ніде не побачиш північного сяйва. Воно буває тільки y нас — на Півночі.
Увечері Білоплямчик запросив на свято своїх друзів: зайчика, ведмедика і галченя.
— Знайомтеся, це моя нова подружка — Ясноока, — сказав він їм.
— Дуже приємно познайомитися, — посміхнулися друзі.
— A давайте танцювати, — запропонував Білоплямчик і запросив Яснооку.
Ведмедик і Зайченятко взялися за лапи й теж весело затанцювали.
«Як добре мати таких друзів», — радісно думала Ясноока.
