«Сусіде, світе мій!
Будь ласка, призволяйся».
— «Сусіде, ситий я по горло». — «Їж і пий,
Ще мисочку; не відмовляйся:
Їй-богу, юшечка на славу, накипна!»
— «Я три тарілки з’їв». — «А, годі, теж робота!
Була б на те охота, —
То на здоров’я: їж до дна!
От жирна юшка! От смачна:
Неначе янтарем покрилася вона.
Утіш же, милий мій дружочок!
Ось лящик, потрохи, чечуги ось шматочок!
Ну, ще ж, хоч ложечку! Та кланяйся, жона!»
Так пригощав сусід Дем’ян сусіда Фоку,
І не давав йому ні спочиву, ні строку;
А в Фоки піт давно уже дощем стікав.
Проте, іще одну тарілку він узяв:
Збирає вже останні сили
І — виїдає всю. «От друга я люблю!» —
Кричав Дем’ян: «Зате, чванливих не терплю.
Ну, виїж, ну, іще тарілочку, мій милий!»
Тут Фока аж спітнів;
Хоч юшку він любив, та від біди — без слів,
Вхопивши хапко
Очкур і шапку, —
Ногами лиш залопотів —
І більш він до Дем’яна не ходив.
***
Письменник, щасний ти, як даром володієш:
Та коли змовчати ти вчасно не умієш,
І коли вуха ближніх не жалієш:
То знай, що в тебе будуть проза й вірші
За юшку ту Дем’янову ще гірші.
Переклад О. Новицького