На морському узбережжі розпочиналася весна. Зарості бамбука вкрилися ніжною зеленню, а у вишневому цвіті заплуталися сонячні промені. Раптом нізвідкіль долинули ледь чутні звуки, що нагадували то шум води, то шепіт вітру, а то плин хмар.
Несподівано на березі з’явилася діва місяця в накидці з блискучо-білого пір’я. Співаючи небесну пісню, красуня милувалася морем. Навколо неї пурхали пташки, які намагалися пригорнутися до дівчини. Але вона не зважала на пернатих, а рішуче зняла накидку, почепила на сосну та зайшла у воду. А за мить море сховало дівчину.
Опівдні рибалка, на ім’я Гай-Руко, під сосною присів пообідати. Несподівано він побачив сліпучо-білі шати.
– Напевне, це дарунок богів! – вигукнув чоловік.
Убрання так і пашіло ароматами квітів, неба, гір і моря. До того ж було таке ніжне, що рибалка боявся доторкнутися до нього, але врешті-решт зняв із гілля.
– Заберу з собою, – вирішив Гай-Руко, – тоді щастя оселиться в моєму домі.
– Ця накидка належить мені, – раптом почув за спиною ніжний голос. – Прошу, віддай.
Озирнувшись, чоловік завмер: він ніколи не бачив такої вродливиці.
– Хто ти? – ледь наважився запитати рибалка.
– Я – діва місяця. Сріблястий наказав розповісти океану про відливи. А зараз час повертатися на небо.
– Потанцюй для мене, – попросив Гай-Руко.
– Спочатку віддай вбрання, – зауважила діва.
– Ні, шати отримаєш потім, – уперся рибалка.
Діва розгнівалася так, що на небі з’явилися блискавки:
– Остерігайся сумніватися у словах богині! Без накидки я не можу танцювати. Адже кожна пір’їнка – це дарунок небесної пташки. Їхня любов і віра тримають мене в повітрі.
Рибалка засоромився:
– Вибач, я вчинив негідно, – й подав сукню.
Одягнувши вбрання, діва відірвалася від землі. У повітрі зазвучала весела мелодія, і красуня затанцювала. Вона літала між бамбуковими заростями, занурювалася у вишневий цвіт і гралася з морськими хвилями. Дівчина все підіймалася й підіймалася, так що невдовзі її ноги торкалися верхівок сосен.
Чарівна танцівниця викликала стільки захоплення, що Гай-Руко здавалося, ніби бачить прекрасний сон. Музика поступово стишувалася, й незабаром вона звучала лише в серці рибалки, а діва плила все далі й далі. А Гай-Руко дивився услід, поки ще можна було розрізнити сніжно-білу постать.
Він і нині стоїть на березі моря, прислухаючись до плескоту хвиль і вдихаючи аромат сосен.