Крихітна Лялечка розплющила довгі пластмасові вії.
– Невже я спала? – здивувалась вона. – я ж ніколи не сплю.
Легенький вітерець погойдував її ліжечко, просто над головою пливли білі хмарки і світило лагідне ранкове сонечко.
– Де я? – здивувалася Лялечка.
І одразу усе згадала, вона побачила, що сидить на квітці, посеред пелюсток, які розкрилися назустріч сонечку. Біля неї – столик на ніжці та кілька жарівок на довгих стеблах. Але тепер жарівки вже не світилися, і на столі не було нічого їстівного, і лялькового посуду не було. Метелик теж зник. Вітерець їх здмухнув з квітки, чи що?
При рамковому світлі квіткові пелюстки зробилися рожевими і сад вже нічим не нагадував той синій сад з синіми деревами та синьою травою. Метелики пурхали з квітки на квітку, бджоли гули у повітрі, а у мереживному затінку між двома яблунями, у гамаку. Дівчинка гортала книжку з картинками.
Лялечка заплескала у долоні, підстрибнула раз, підстрибнула другий, мало не впала з квітки. Але Дівчинка все одно не помічала її. Як же так? Вчора вона шукала свою Лялечку, а сьогодні навіть про неї не згадує….
Квітка хитнулася – біля Лялечки сів Метелик.
– Доброго ранку! – зраділа Лялечка. – Допоможіть мені, будь ласка. Пам’ятаете мене?
– Вперше бачу, – сказав Метелик. – Але це не привід для того, щоби відмовити у допомозі. Що сталося?
І Лялечка розказала йому, що хоче відправити своїй Дівчинці повідомлення.
– Скиньте їй на сторінку травинку! – попросила вона. – Дівчинка здивується, роззирнеться довкола – і побачить мене.
Метелик так і зробив. Але Дівчинка аніскільки не здивувалася. Вона узяла травинку двома пальцями і піднесла до губ, не відриваючись від книжки. Покусала важливе повідомлення!
– Пелюстку! Скиньте їй на книжку квіткову пелюстку, будьте добрі, – попросила тоді Лялечка.
Але й пелюстка не здивувала Дівчинку. Вона лише здмухнула її зі сторінки, щоб не заважала читати. Що було робити?
– Я знаю, що робити.
Це був другий Метелик, дуже схожий на першого, мабуть, його брат.
Такий самий ввічливий і готовий допомогти.
– Ви мене пам’ятаєте? – він ворухнув вусиками в повітрі. – Ми з вами так мило вчора побесідували.
– Так це були ви? – зраділа Лялечка. – Звісно, пам’ятаю. Допоможіть мені, будь ласка!
Метелик поділився своїм планом, і цей план усім сподобався. Брати – метелики принесли листочок подорожника. Міцний зелений човник. Лялечка залізла у нього, схопилася руками за краї.
Метелики підхопили той човник з двох боків – і віднесли Лялечку – подорожницю до гамака між двох яблунь.
-Ах! – вигукнула Дівчинка, коли на розгорнуту книжку повільно опустився подорожник з її крихітною Лялечкою. – Ось де ти!
Обидві втішились, що нарешті знайшлися. На них чекав довгий – предовгий день, багато – пребагато цікавих подій.
Дівчинка зістрибнула на землю, сховала Лялечку до кишені, а сторінку у книжці заклала листочком подорожника. Щоб не забути, де зупинилася.
