Догадливий солдат

Йде солдат додому зі служби. За плечем висить порожня торбина, руками розмахує, пісню співає.

Йшов солдат, йшов і їсти захотів. А поїсти й нічого. Раптом бачить: на лісовій галявині хатинка стоїть. З димаря дим іде, а біля печі стара клопочеться, тоненьку перепічку в золі випікає,— кельча зветься,— та ще й гуску смажить.

Зрадів солдат, бігцем до хатинки. Але запримітив, що стара, побачивши його, перепічку під подушку заховала, а смажену гуску в піч засунула.

«Гаразд,—думає солдат,—все одно зайду, перепочину трохи».

Заходить до хатини, вітається.

— Заходь, заходь, служивий,— каже йому стара.— Сідай, поговоримо. Що бачив, що чував у білому світі?

— Ой бабуню,— відповідає їй солдат,— розповідати про те, що чував, значить брехати. Давай-но краще поговоримо про те, що бачив.

— Гаразд,— погодилась стара,— поговоримо про те, що бачив.

Солдат і почав розповідати:

— Одного разу,— каже,—йду я лісом, а назустріч мені повзе змія. Я не розгубився та й шпурнув в неї великою каменюкою, анітрохи не меншою, ніж твоя засмажена гуска, що в печі… Змія і розплющилась, як твоя перепічка, що під подушкою.

— Бач який ти хитрий! — здивувалась стара, та робити нічого, дістала гуску й перепічку і нагодувала солдата досхочу.

Солдат поїв, подякував старій і пішов своєю дорогою.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі