Якось уранці Ведмедик прокинувся й подумав:
«У лісі багато зайців а мій друг Заєць — один. Треба його як-небудь назвати!»
І взявся придумувати своєму другові ім’я.
«Якщо я назву його ХВОСТИКОМ, — думав Ведмедик, — це буде не за правилами, бо в мене теж є хвостик… Якщо я назву його ВУСАТИКОМ, це теж буде неправильно — бо ж і в інших зайців є вуса… Треба назвати його так, щоб усі-всі одразу знали, що це — мій друг».
І Ведмедик придумав.
— Я назву його ЗАЄЦЬДРУГВЕДМЕДИКА? — прошептав він. — І тоді все-все буде зрозуміло.
І він зіскочив із ліжка й затанцював.
— ЗАЄЦЬДРУГВЕДМЕДИКА! ЗАЄЦЬДРУГВЕДМЕДИКА! — співав Ведмедик. — Ні в кого немає такого довгого й гарного імені!..
І тут з’явився Заєць.
Він переступив поріг, підійшов до Ведмедика, погладив його лапою й тихо сказав:
— Як тобі спалося, ВЕДМЕДИКУЯКИЙДРУЖИТЬІЗЗАЙЦЕМ?
— Що?.. — перепитав Ведмедик.
— Це тепер твоє нове ім’я! — сказав Заєць. — Я всю ніч думав: як би тебе назвати? І нарешті, придумав: ВЕДМЕДИКЯКИЙДРУЖИТЬІЗЗАЙЦЕМ!
