Два цапки паслися біля струмка.
– Агей, друже, переходь до мене та пограймося, – гукнув один.
– Ні, ти до мене переходь,– одказав другий.
– Гаразд, я йду до тебе,– погодився перший.
– Ні, тепер я до тебе йду,– заперечив другий, і рушили назустріч один одному.
Зійшлися вони посередині кладки. А кладка та була вузесенька, розминутися ніде.
– Ти повертайся назад, а я перейду,– сказав один цапок.
– Ні, повертайся ти, а перейду я,– не погодився другий.
Отож нікотрий не хотів поступитися.
– Не послухаєш мене, я покажу тобі, де раки зимують! – погрозив один.
– Ану-ну, покажи! – затявся на своєму другий.
Розсердилися цапки, поставали на задні ноги, буцнулися лобами і обидва шубовснули в воду.
Вода була глибока та прудка, і наші цапки мокрі, виморені й захекані ледве повилазили на берег.
