Жили-були півень та курочка. Півня звали Коко-рюкас, а курочку Пут-путуте.
Ось знесла Пут-путуте золоте яєчко і висиділа жовте курча. Йому дали ім’я Цуп-цупутіс.
Налетів одного разу злий шуліка і забрав курочку Пут-путуте. Став сиротою Цуп-цупутіс. Що робити? Привів півень на пташиний двір другу курочку на ім’я Коко-рене. Знесла Коко-рене яєчко і висиділа курчатко.
– Моєму синочку, – сказала курочка Коко-рене, – треба гарне ім’я дати. Чим довше буде ім’я, тим він довше житиме. Давай назвемо його так: «Маленький Цупу-лупу, золотодзьобий Капу-тапу, шовкоперий Шушу-мушу, сміливий Око-коко, швидкий Утю-тю, хитрий Куд-кудако, Коко-рюкаса і курочки Коко-рене синок». Ось яке ім’я!
Так і назвали. Ось стали обоє курчаток, старший і молодший, жити на одному подвір’ї. Курчаткові з коротким ім’ям погано жилося.
Йому раз у раз кричали:
– Цуп-цупутіс, збігай за водою!
– Цуп-цупутіс, розгреби землю!
– Цуп-цупутіс, пошукай хробачків!
Знайде Цуп-цупутіс хробачка – курка Коко-рене забере і своєму курчаті віддасть. А її синочок нічого не робив. Він все грівся на сонечку і зовсім розлінився, сам став на Цуп-цупутіса покрикувати:
– Знайди мені зернятко, спіймай мені муху!
Одного разу курча Цуп-цупутіс клювало коноплі. Підкралася хитра лисиця, хотіла його схопити, та не вдалося. Півень побачив лисицю, залетів на паркан і закричав:
– Гей, наш Цуп-цупутіс у небезпеці, рятуйте Цуп-цупутіса!
Почула півня свиня, почули півня вівці, почули собаки – всі дружно кинулися на допомогу, прогнали злу лисицю і врятували Цуп-цупутіса.
Але лисиця не заспокоїлася. Другого дня вона знову залізла на пташиний двір. Там на сонечку грілося курчатко з довгим ім’ям.
Курочка Коко-рене побачила, що її курчаткові загрожує небезпека, забила крилами, закричала:
– Наш Маленький Цупу-лупу, золотодзьобий Капу-тапу, шовкоперий Шушу-мушу, сміливий Око-коко, швидкий Утю-тю, хитрий Куд-кудако, Коко-рюкаса та курочки Коко-рене синок у небезпеці. Рятуйте його!
Поки вона кричала, лисиця схопила курчатко і потягнула до темного лісу.
А Цуп-цупутіс досі живий-здоровий.
