Зайшов якось Ведмідь до Зайця в город і питає:
— Як справи, Вухастий?
— Та ось, морквину смикаю, дядько Мишко.
— А хороша морквина?
— Гарна, дядько Мишко, та тільки сидить глибоко.
— Мені, мабуть, теж морквини треба, — задумливо сказав Ведмідь, — запас на зиму…
— На здоров’я, дядьку Мишко! Бери, скільки хочеш!
Поплював Ведмідь собі на лапи і пішов моркву смикати, та так, що вона на всі боки полетіла.
Якраз повз Їжачок проходив, і одна морквина йому прямо на голову потрапила і на колючках повисла.
— Неподобство яке! — зашипів Їжачок. — Що це робиться?
— Морквину смикаємо! — гаркнув Ведмідь. — А ти куди зібрався, Колюча Голова?
— До лісу йду. За грибами!
— Ось гриби це діло! — зрадів Ведмідь. — Мені потрібний запас на зиму.
— Ідемо за білими грибами!
— Дядьку Мишко, — пискнув Заєць, — а як же морквина?
– “Морковка, морквина” … – розсердився Ведмідь. — Сам її їж, а я гриби більше люблю!
І пішов за Їжачком у ліс.
Ходить Їжачок лісом, гриби збирає і собі на колючки наколює, а незграбний Ведмідь їх більше ногами топче.
Білка йому з дерева кричить:
— Що це ти, дядечку Мишко, все кланяєшся?
— Та ось гриби збираю — собі запас на зиму роблю, — відповідає Ведмідь.
— Ну що твої гриби, — пищить Білка, — ти краще горішки спробуй!
Спробував Ведмідь горіхів і вони йому дуже сподобалися.
— Оце смакота! Я їх одразу, одним махом зберу. Ось так!
Обхопив Ведмідь лапами цілий кущ ліщини, повний стиглих горіхів, і вирвав його з землі прямо з корінням, потім звалив собі на спину і потягнув.
Побачив це Їжачок, тільки лапками розвів.
Тут назустріч Ведмедю Кіт із вудочками.
— Куди зібрався, Вусатий? – зупинив його Ведмідь.
— На рибалку, дядьку Мишко. Хочу кошеням рибки наловити.
— Рибки? Я люблю рибку, — облизнувся Ведмідь. — Мені треба на зиму рибкою запастися.
— Що ж, ходімо! У мене якраз зайва вудка є, — сказав Кіт.
Пішли на рибалку. Раптом Кіт запитує:
— Стривай! А як же твої горіхи, дядьку Мишко?
— Та що горіхи… Дрібниця. Ідемо швидше рибу ловити, мені її багато на зиму треба.
Прийшли на річку.
Тільки закинули вудки – Лисиця тут як тут!
Підсіла до Ведмедя і хихикає:
— Дурницями ти, дядько Мишко, займаєшся.
— Як це дурницями? — образився Ведмідь. Мені риба в запас на зиму потрібна.
— Та чи багато ти її наловиш? І яка радість цілу зиму рибу жувати? – каже Лиса. — Я краще тобі іншу справу запропоную. Всю зиму мені дякуватимеш.
– Що за діло? — спитав Ведмідь.
— Ходімо до села, курей, качок тягати.
– Курей? Качок? Ідемо швидше! — зрадів Ведмідь і кинув вудку.
— Дядьку Мишко, у тебе рибка клює! – кричить Кіт.
— Нехай клює. Риба не курка, – пробурчав Ведмідь і пішов за Лисицею.
Коли стемніло, Ведмідь і Лисиця до села підкралися. Лисиця дошку в паркані відсунула і шепоче:
— Ти, дядько Мишко, постережи тут, а я тобі курочок і качечок винесу скільки душі забажається.
— Гаразд, — каже Ведмідь, — тільки швидше приходь і більше приноси.
Мені запас на зиму потрібний.
Ходить Ведмідь уздовж паркану туди-сюди, дивиться на всі боки, прислухається… Але недовго йому довелося чатувати: собак з усього села набігло мабуть-невидимо! І всі гарчать, гавкають-заливаються, того й диви, розірвуть!
Забув Ведмідь про курей, про качок, про Лисицю-шахрайку і з усіх ніг кинувся тікати…
Собаки цілою зграєю – за ним! Так і гнали бідолашного Мишка до самого лісу.
Тим часом Лисиця зі своєю здобиччю непомітно вибралася з пташника і побігла. Тільки її й бачили!
Вранці лежить Ведмідь у лісі під деревом, стогне, ойкає…
Повз Мишеня пробігало, побачило Ведмедя, зупинилося.
— Що з вами, дядьку Мишко?
— Та ось, собаки… Учора всю шкуру з мене мало не здерли.
— Собаки? Це недобре, — пискнуло Мишеня.
— Я хотів, розумієш, собі на зиму запас зробити…
— Запас — це добре, — пискнуло Мишеня.
— Я і моркву смикав, і гриби збирав, і горіхи рвав, рибу ловив, за курми чатував…
– Курей крав? Це недобре, — пискнуло Мишеня.
— Все робив — і ось із порожніми лапами лишився…
— Що ж тепер робитимете, дядьку Мишко? — спитало Мишеня.
— Нічого не буду робити, — сказав Ведмідь. – Зима на носі. Заляжу в барліг, буду до весни лапу смоктати …
– Ех, дядько Мишко! — пискнуло Мишеня. Воно хотіло, мабуть, ще щось сказати, та тільки махнуло лапкою, свиснуло і побігло далі.
А що тут скажеш?
