Давним-давно жив біля Свінфорда чоловік на ім’я Оуен О’Малреді. Він садив картоплю, розводив город разом зі своєю дружиною Моллі, ніколи не сумував і ні на що не скаржився. Лише одне в нього було потаємне бажання – побачити сон. Ніколи у житті йому нічого не снилося.
Зустрів він якось сусіда, розбалакалися вони про це. Оуен візьми та зізнайся, що немає в нього більш заповітної мрії, ніж побачити хоч якийсь сон.
— Побачиш сьогодні ж уночі, — відповів сусід, — якщо послухаєшся моєї поради.
— Говори швидше, – зрадів Оуен.
— Вигріби усю золу з під пічки, влаштуй собі там ліжко і лягай спати. Буде тобі і сон, і сновидіння, не турбуйся.
Прийшов Оуен додому, почав вигрібати золу з під пічки, щоб влаштовувати собі там ліжко. Дружина вирішила, що він збожеволів, але Оуен пояснив їй, у чому справа, втихомирив і лягли вони спати .
Тільки заснули, як у двері гримають:
— Вставай, Оуен О’Малреді! Поміщик наказав тобі доправити листа до Америки.
Встав Оуен, засунув ноги в черевики, думає: «Нелегка тебе принесла в таку пору!»
Про те взяв листа і не зволікаючи пішов дорогою. Біля гори Слів-Чарн зрівнявся він із хлопцем, який пас череду корів.
— Боже допоможи, О’Малреді! – Вітає його пастух.
— Дякую, і тобі також! – відповів Оуен, здивувавшись. — Усі мене знають, лише я нікого не знаю.
— Куди тебе несе серед ночі? — питається пастух.
— В Америку, з листом від поміщика. Чи не збився я з дороги?
— Йди прямо на захід. Але як ти думаєш переправлятися через море?
— Там буде видно, — відповів Оуен і пішов далі.
Ось він підходить до моря, бачить — на березі журавель стоїть на одній нозі.
— Бог в поміч, О’Малреді! – Вітає його журавель.
Дякую, і тобі також! – відповів Оуен, здивувавшись. — Усі мене знають, лише я нікого не знаю.
— Куди ти поспішаєш, О’Малреді?
— В Америку, з листом від поміщика. Та не знаю, як через море перебратись.
— Сідай до мене на спину, — каже журавель. — Я тебе перенесу.
— А ти не втомишся ти на півдорозі? Що я тоді робитиму?
— Не бійся, не втомлюся.
Сів Оуен на журавля, полетіли вони через море. На півдорозі, якраз на серединочці моря, журавель каже:
— Гей, Оуен, злазь! Я щось дуже втомився.
— Ти, нездаль! – обурився Оуен. — Щоб тебе так чорти притомили! Не злізу, і не проси.
— Ну, злізь хоч на хвилинку, дай перепочити, — просить журавель.
Тут вони почули над собою стукіт, дивляться, а це молотники на небі зерно молотять.
— Гей, молотник! – Закричав Оуен. — Дай за ціпа потриматися, до поки мій журавель перепочине.
Молотник опустив йому ціп, Оуен ухопився за нього двома руками, міцно тримає. А журавель нахабно засміявся і геть відлетів.
— Щоб тобі пусто було, брехуне! – Вилаявся Оуен. — Через тебе я завис між небом і водою, посеред моря.
Трохи згодом молотник йому кричить:
— Гей, хлопче, злазь, мені молотити треба!
— І не подумаю, – відповідає Оуен. — Мені потонути не хочеться.
— Коли так! – розсердився молотник. — Тоді я перерубаю держак.
— Будь ласка, — відповідає Оуен, — молотило залишиться в мене.
Тут він глянув униз і побачив човен у морі.
— Гей, моряк-морячок! Підпливи сюди — я до тебе зістрибну.
Підплив моряк, кричить знизу:
— Правіше чи лівіше?
— Трохи лівіше! – просить Оуен.
— Скинь один черевик, щоб побачити, куди він упаде! — кричить моряк.
Струснув Оуен ногою, і черевик полетів униз.
— Ой-ой-ой-ой! Вбивають! — заверещала дружина, підстрибуючи на ліжку. – Оуен! Де ти?
— Я тут, Моллі. А ти, що там робиш на човні?
Встала дружина, запалила свічку. І де вона знайшла Оуена, як ви думаєте? У димарі. Там він висів, вчепившись руками за виступ цеглини, – весь чорний від сажі. Одна його нога була взута в черевик, а другий черевик впав зверху розбудив і налякав Моллі.
Виліз Оуен з димаря, очуняв, відмився . Але з тієї ночі ніколи вже не заздрив людям, які бачать сни.