Якось поніс Еро султану в подарунок кошик груш зі свого саду. Увійшов до покоїв султана, а там повно народу. Виявляється, яничари спіймали шістьох злодіїв та привели їх на суд. Еро з переляку забився зі своїми дарами в затишний куточок і прикрив груші чалмою, щоб їх ніхто не взяв. Султан тим часом вислухав звинувачення і наказав:
— Усіх злодіїв ув’язнити!
І відразу вийшов. Яничари пов’язали злодіїв, але заразом схопили й Еро. Став Еро виправдовуватися:
— Та чи ви у своєму розумі, люди? Подивіться гарненько — я приніс гостинець султанові. А злодіям Еро не помічник!
Яничари не повірили Еро, визнали його обманщиком і кинули нещасного у в’язницю разом із злодіями.
Через рік надумав султан обійти своїх в’язнів і розпитати, за які провини їх ув’язнено. Може і помилую та на волю когось випущу. Дійшла черга до Еро, і питає його султан:
— А ти, Еро, за які гріхи сюди потрапив?
— О великодушний султане! Не винен я ні сном, ні духом! Минулого літа приніс тобі в подарунок груш, а мене яничари зв’язали і разом із злодіями до в’язниці кинули. Змилуйся, заклинаю твоїм дорогим здоров’ям!
Султанові стало шкода Еро, і він наказав своєму скарбнику:
— Відведи Еро до мого палацу, хай вибере собі що захоче!
Скарбник повів Еро до палацу і передав волю султана.
— Ось, — каже скарбник, — у цій скрині гроші зберігаються — бери скільки хочеш!
Але Еро відрахував лише десять монет і почав щось по кімнаті шукати. Потім вийняв з шафи товсту книгу, та ще й прихопив сокиру, яку помітив у кутку. Все це здалося скарбнику дуже підозрілим. Повів він Еро до султана і доповів йому, що Еро взяв собі десять монет, Коран і сокиру. Султан засміявся, покликав до себе Еро і питає:
— Гей, чоловіче, чому ти взяв собі так мало грошей?
– А мені більше не потрібно! За десять монет я куплю собі постоли, не хочеться додому босоніж повертатися.
— А навіщо тобі сокира знадобилася?
— А для того, щоб зрубати грушеве дерево?
— Ну, а навіщо тобі Коран?
— Щоб клятву на ньому дати. Повернуся додому, покладу руку на Коран і присягнуся, що з цього дня не буду носити султану подарунки.
Розреготався султан і призначив Еро платню з державної скарбниці і наказав виплачувати ці гроші до кінця його життя.
