Якось турок із дружиною працювали на кукурудзяному полі. Опівдні чоловік пішов напоїти коня та прив’язати його на новому місці, а дружина лягла в тінь відпочити. Звідки не візьмись Еро.
— Боже допомагай!
— Дякую. Звідки ти?
— А я з того світу прийшов.
— Та не може бути! А чи не зустрічав ти там мого Мую? Він лише кілька місяців як помер.
— А як же, а як же! Це мій найближчий сусіда.
— Ну як він? Як йому там живеться?
— Слава богу, здоровий. Та тільки погано без грошей. Нема на що їжі купити, а як зберуться друзі, то йому й за каву нічим заплатити.
— А ти не збираєшся туди повертатись? Може, знесеш йому трохи грошей? – Запитує турчанка.
— Чому ж не знести, я туди й іду, — каже Еро.
Турчанка побігла, взяла гаманець, який чоловік залишив там, де скинув одяг, і гроші віддала Еро для передачі Мую. Схопив Еро гроші, засунув їх за пазуху і побіг уздовж річки. Не встиг він зникнути, як приходить турок. Дружина до нього:
— Уяви собі тільки що, тут була людина з того світу. Сказав, що знає він нашого Мую і що йому погано там без грошей: нема на що ні їжі купити, ні за каву заплатити. Я й дала йому всі гроші, що в тебе були в гаманці, щоб він їх Мую відніс.
— Де він? Куди пішов? – закричав турок.
— Он він, бережком річки йде, — пояснила дружина.
Чоловік скочив на неосідланого коня і погнався за ошуканцем. Озирнувся Еро, побачив, що за ним жене турок, і кинувся бігти до водяного млина, що під горою стояв, увірвався туди і кричить мірошнику:
— Втікай! Біда! Он скаче турок, хоче тебе зарубати. Дай мені свою шапку, а ось тобі моя. Біжи в гору, за млин.
Мельник побачив турка, що скакав, злякався і, навіть не подумавши, чому раптом його збираються зарубати, помінявся з Еро шапками і втік. А Еро одягнув шапку мірошника, обсипав себе борошном і став схожим на справжнього мірошника. Прискакав турок, зіскочив з коня і підбіг до млина.
— Гей ти! Де людина, що забігала сюди?
— А он, бач, біжить по горі.
— Потримай мого коня.
Еро узяв коня, а турок побіг за мірошником у гору, буковим лісом, і закричав:
— Де, мерзотнику, гроші, які ти обманом забрав у моєї дружини, щоб їх віднести Мую на той світ?
— Що ти, господь з тобою. І твоєї жінки в очі не бачив, і знати не знаю, ні про Мую, ні про гроші.
Так вони сперечалися добрі півгодини, поки нарешті зрозуміли, в чому річ. Турок стрімголов кинувся до млина, але, на жаль! — коня вже не знайшов, та й Еро сліду не залишилось.
Турку нічого не залишалося, як повернутись додому на своїх двох. Побачила його дружина і кричить:
— Що сталось? Де кінь?
— А чорт би його забрав! – Відповідає турок. — Ти послала Мую грошей на їжу і каву, а я дав коня, щоб Муя не ходив пішки.