Прибіг одного разу заєць на берег озера:
«Ой, яка вода тут спокійна та чиста…»
Тільки-но зібрався було ковтнути, як раптом щось гримнуло, вода сплеснулась:
– Чал! Буль…
Це з дерева зірвалася айва і впала у воду. Заєць айви не бачив, тільки почув «чал!» і кинувся навтьоки.
Біг і кричав:
– Рятуйся, хто цілий! Поки Чалл не з’їв!
І сам біг так швидко, що вовка не помітив, трохи сірого з ніг не збив.
А вовк, як про Чалла почув, попереду зайця побіг. Лисиця ледве наздогнала їх:
— Куди квапитесь?
– Чапп в озері сидить, Чал…
Злякалася лисиця:
– Чал! Страшний Чал! Рятуйся, хто може!
— Го-го-горе! — заіржав кінь і стукаючи копитами, кинувся слідом за втікачами.
Біг верблюд, розгойдуючись, бігли кози та барани, летіли орли та яструби.
– Чал, Чал! — кричали звірі та птахи. – Страшний Чалл в озері сидить!
Всі прибігли до лева:
— Великий хан, захисти нас, врятуй нас… Грізний Чалл сидить у озері… Нікого до води не пускає.
— Ідіть за мною, — наказав лев і попереду всіх попрямував до озера!
На березі, у тіні великого дерева, лев зупинився, глянув на воду.
– Гей, Чалле, виходь!
Від цього страшного голосу земля затремтіла, гілки дерева захиталися і ще одна айва зірвалася і впала у озеро.
– Чал! – Пішли кола по воді.
Лев обернувся, глянув на звірів та як гаркне:
— Хто тут перрррший Чалла злякався?
Але того, першого, вже й не видно.