Лозиною гнучкою
Мужик на продаж в місто Гуси гнав;
І всяк, це бачивши б, сказав,
Що з гусячою він не панькавсь чередою:
За баришем він на базар в цей день слішив
(Коли ж про копійчину йдеться,
Тоді не гусям лиш, а й людям дістається).
Мужик нічим не завинив;
Та щодо цього іншу думку Гуси мали
І, з подорожнім стрівшись на шляху,
Таке про Мужика казали:
«Що гірше є за нашу доленьку лиху?
Мужик нас вельми зневажає
І нібито яких простих Гусей ганяє,
А не збагне того невіглас цей,
Що нас він має шанувати;
Що наш славетний рід пішов від тих Гусей,
Яким колись вдалося Рим урятувати:
Там навіть свята в їхню честь справля народ!»
— «А вам за що ж ото схотілось нагород?» —
Спитав дорожній їх. — «Та наші предки…» — «Знаю,
І все читав: та відати бажаю
Самі ж то ви корисні чим?»
— «Та ж предки врятували Рим!»
— «Все так, але, що ж ви таке зробили?»
— «Ми? Нічогісінько!» — «Що ж доброго в вас є?
Ви б предків в спокої лишили:
Їм світ належне віддає;
Ви ж годні лиш на те, щоб вас зварили».
***
Цю байку можна ще й не так би з’ясувать, —
Та щоб гусей не дратувать.
Переклад Т. Скляра