Козеня Мармеладик пило з корита воду. Дивиться: у кориті хмарка плаває. Біла така пухнаста хмарка. Доторкнулося до неї козеня копитцем — воно захиталося. Подуло на неї козеня — воно затанцювало.
— Що ти робиш у нашому кориті? — запитав хмарку Мармеладик. — Невже тобі мало неба?
Але ніхто йому не відповів. Побігло козеня до цуценя Тявки і кричить:
— Ходімо, я тобі покажу хмарку!
— Хмар я чи не бачив… — пробурчало Цуценя спросоння. — Он їх скільки різних!
— То це в небі! А то в кориті!
— У кориті? Ось дива! У кориті я й справді хмар не бачив! — сказало щеня. І вони з козенятком побігли до дерев’яного корита. Зазирнуло в корито цуценя, помилувалося гарною хмаркою і стало воду пити.
— Прожени хмару, Тявко! — попросило козеня. — Я пробувало, але в мене не виходить.
— А навіщо хмарку проганяти? Нехай собі купається в нашому кориті на здоров’я! Вона така біла, що мені здається, ніби я п’ю не воду, а смачне молочко!
