TOU

Хто дурніший?

Хто дурніший?Взяла дівчина глек і пішла по воду до джерела. Поставила глек біля себе і почала брати воду, а поблизу джерела росла яблуня. В цей час хтось вистрілив у яблуко, що висіло на яблуні, але куля влучила в глек і розбила його.
Зняла тут дівчина лемент:

— А що було б, коли б я була заміжня і замість глечика стояла тут моя дитина? Її б убило! — кричала вона і в нестямі дряпала обличчя і рвала волосся.

На крик прибігла її мати.

— Що трапилося, доню? Що трапилося?

— Хтось вистрілив і пробив мій глек. А що, коли б я була вже заміжня і замість глека стояла б тут моя дитина? її б убило!

Почала кричати й мати. Обидві дряпали обличчя і рвали на собі волосся. Потім побігли додому, зробили з ганчірок дитину, поклали її на тахту і почали оплакувати. Прибігли сусіди. І ті разом з ними стали голосити.
Приїхав хазяїн додому. Почув плач, вбіг у кімнату і перелякано спитав свою жінку:

— Що трапилося?

— Убили мого внучка! — відповіла вся в сльозах стара.

— Чи ви збожеволіли? Оплакуєте дитину, якої ще немає! — крикнув на них хазяїн.

Тоді всі замовкли і розійшлися. Коли дочка й мати заспокоїлися, хазяїн зібрався в поле орати. Але в нього був тільки один віл. Він пішов до сусіда і попросив другого вола. Привів його, прив’язав на подвір’ї І пішов по свого. Поки він шукав його, дома зарізали прив’язаного вола і зварили. Повернувшись назад, хазяїн побачив, що вола зарізали. Тоді він дав собі такий зарік:

— Поки не знайду сім’ю дурнішу за мою, не повернуся додому, — і пішов мандрувати.

Ішов-ішов і прийшов до однієї хати. Біля хати зібралося багато людей, усі кричать, сперечаються. Бачить він — до горища приставлена драбина, і всі намагаються підняти корову на горище.

— Що ви робите? — здивувався мандрівник.

— На горищі сіль. Хочемо дати корові, — відповіли ті.

— Чия корова?

— Нашого пана.
Мандрівник почав сміятися. Ті образилися, пішли до пана і сказали йому, що з нього глузує якийсь чоловік. Пан наказав схопити його, закувати і привести до нього. Потім він скликав своїх людей і запропонував їм судити мандрівника. Вибрали люди суддів. Почали судді судити. Довго вони радилися і, нарешті, ухвалили такий вирок:

— Якщо цей мандрівник зуміє, не підіймаючи корови на горище, нагодувати її сіллю, дати йому в нагороду сто карбованців, а якщо ні, відрубати йому голову.

З цим вироком погодився й пан. Зняли з мандрівника кайдани і повели йото туди, де піднімали корову на горище. Всі з цікавістю стали дивитися, чи зуміє він, не підіймаючи корови нагору, нагодувати її сіллю.

Мандрівник, на їхнє здивування, швидко поліз на горище, спустився з сіллю і тут же, на подвір’ї, нагодував нею корову.

Всі були здивовані, що такої простої речі не могли зробити самі. Пішли до пана і розповіли йому про все. Пан замість ста карбованців дав мандрівникові двісті і відпустив його.

Пішов мандрівник далі. От незабаром заходить він у якийсь двір. У хаті плачуть, голосять. Вирішив мандрівник, що там покійник, і теж за місцевим звичаєм, ввійшов у хату і почав оплакувати небіжчика, який лежав на тахті. Але коли він підійшов ближче, та побачив, що на тахті лежить жива людина, а поряд неї стоїть глечик, і в шийці глечика застряла рука цієї людини. Родичі не могли вийняти з глечика руку і вирішили, що людина ця загинула.
Мандрівник зареготався. Всі образилися і напалися на нього.

— А, ти ще глузуєш з нашого небіжчика! — закричали вони.

— Як не сміятися, коли ви плачете над живою людиною, як над мерцем. Дайте мені п’ятак, і я врятую його!

Присутні зібрали йому по копійці п’ятак. Мандрівник одним ударом розбив глечик і звільнив руку того чоловіка. Усі дуже зраділи і на честь його влаштували бенкет. Мандрівника посадили на найпочесніше місце. Досхочу погулявши тут, він рушив далі.

От заходить він в одну хату і проситься переночувати. А в тій хаті жили дід та баба. Дід був сліпий на одне око і без одного вуха.

— Що це з вами? Чому у вас немає ока й вуха? — спитав його гість.

— Це наслідок моєї мужності і наполегливості, – сказав дід. -Було це так: з двору пішли телята, їх треба було пригнати додому. От ми й засперечалися з жінкою; я кажу, щоб вона пішла по телят, а вона каже, щоб я. Але я не хотів поступатися, а вона також обстоювала своє. Тоді ми вирішили: хто перший заговорить, той і піде. Раптом під’їхали якісь вершники і попросили показати їм, де живе наш сусід. Але як вони не просили, я вперто мовчав, бо побився об заклад із жінкою. Тоді вершники викололи мені одне око, відрізали одне вухо й поїхали. Стара, побачивши мене скривавленим, скрикнула і програла, — і їй довелося піти по телята. Я вийшов переможцем! — самозадоволено закінчив своє оповідання дід.

— Виходить, є на світі ще дурніші, ніж у моїй сім’ї, — подумав мандрівник і другого ж дня повернувся додому.

0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі