Посперечалися якось каченя і жабеня, хто швидше калюжу перепливе.
Каченя каже:
– Я!
І жабеня каже:
– Я!
Знайшли вони велику калюжу і зупинилися на краю.
– Тепер давай до трьох рахувати! — сказав каченя.
— Не заперечую, — погодилося жабеня. – До трьох я рахувати вмію!
І ось стали вони голосно рахувати в один голос.
– Кря-кря-кря! — прокрякало каченя.
– Ква ква ква! – проквакало жабеня.
Прокрякали, проквакали і попливли.
Каченя старається, швидко-швидко гребе лапками. Ось уже до берега трошки залишилося. Хотіло вже каченя зрадіти, та бачить, що жабеня вже перепливло і на траві відпочиває, чекає його.
Вилізло каченя з калюжі, обтрусилося. А жабенятко йому й каже зі сміхом: – Ти перед тим як сперечатися, спочатку стрибати б навчився! Я половину калюжі перестрибнув, а половину переплив. Ніколи не сперечайся, каче, даремно!
