Хуан та бурінкантада

Давним-давно жили чоловік і дружина, які мали сина на ім’я Хуан. Батько помер, коли Хуану не було і п’яти років, і матері довелося заробляти на себе і сина. Хлопчик ріс сміливим і кмітливим. Коли йому виповнилося п’ятнадцять років, він сказав матері:

– Тут нам жити важко, підемо в інші краї – може там знайдемо щастя.

Матері не хотілося залишати рідні місця, але Хуан все умовляв її і нарешті вона погодилася. Добра в них було мало, все помістилося в двох кошиках – з ними вони й вирушили в дорогу.

Надвечір другого дня мати з сином побачили: на дорозі лежить сокира. Хуан підібрав її. Вони пішли далі і побачили на дорозі довгу мотузку. Хуан підібрав і мотузку.

 

Незабаром вони прийшли до річки. На березі лежав великий барабан, а господаря ніде не було видно.

– Мабуть, цей барабан, господареві не потрібен, – сказав Хуан матері, – візьму я з собою і його.

Він підняв барабан на плече, і вони пішли далі. За кілька днів Хуан з матір’ю побачили попереду велику хату. Хуан сказав:

– Давай зайдемо і подивимося, що то за будинок і хто в ньому живе.

– Не можна заходити до будинку, куди тебе не кликали, – заперечила мати. – Хто знає, кого ми там зустрінемо?

– Не підеш зі мною – я піду сам, – і Хуан попрямував до дверей будинку.

Матері не хотілося пускати одного сина, і вона пішла за ним слідом. Вони ввійшли до будинку, оглянули кілька кімнат і опинились у їдальні. Там Хуан та його мати побачили в стелі дірку.

– Поки ми не знаємо, хто господар цього будинку, краще нам сховатися на горищі, – сказав Хуан.

Мати погодилася, і вони, прихопивши з собою знайдені по дорозі сокиру, мотузку та барабан, піднялися на горище.

Тільки вони встигли піднятися туди і сісти біля дірки, як унизу почулися тупіт і голоси. Це повернувся додому разом зі своїми друзями та слугами бурінкантада – велетень з одним оком у лобі та двома довгими іклами.

Незабаром було подано обід, і слуга покликав господаря з гостями до їдальні. Бурінкантада та його гості сіли за стіл і почали їсти. Ніздрі голодного Хуана лоскотав запах смачної їжі, і Хуан, не втримавшись, сказав голосно:

– На горище через дірку дайте й нам смачні харчі!

Бурінкантада дуже розгнівався, коли почув людський голос, і заревів:

– Якщо ти такий же великий, як я, покажи мені своє волосся!

Хуан спустив через дірку в стелі мотузку. Товщина та довжина волосся здивували дурного бурінкантаду та його гостей. Бурінкантада прогарчав:

– Покажи мені свій зуб!

Хуан просунув у дірку сокиру.

Мати Хуана в цей час сиділа ні жива, ні мертва і шепотіла синові:

– Що ти робиш? Ти нас занапастиш!

Бурінкантада проревів:

– Поплескай себе по животу – так, щоб я чув!

Хуан почав бити в барабан, і тоді бурінкантада і всі його гості та слуги з жахом схопилися зі своїх місць і кинулися стрімголов.

Бачачи, що всі вони втекли, Хуан з матір’ю спустилися з горища, сіли за стіл, на якому було багато смачної їжі, і наїлися досхочу. Після цього вони знову пішли оглядати будинок і в одній із кімнат побачили багато грошей. Тепер Хуану та його матері було на що жити, і вони мали свій великий будинок. А колишній господар, бурінкантада, так злякався, що втік до інших далеких країв.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями: