Пішов якось Хитрий Петр до перукаря поголитись. А той подумав: «Ану, посміюся з селюка!» І посадив Петра на самій спеці, побризкав абияк холодною водою і почав голити без мила, та так, що доки одну щоку поголив, у Хитрого Петра сльози з очей потекли.
— Досить, братику,— вигукнув нарешті Хитрий Петр, бо подумав, що попав до молодого й недосвідченого перукаря,— На тобі карбованця від щирого серця, тільки пусти мене, я краще піду до іншого перукаря, нехай він мене доголить. Правду люди кажуть: маєш мірку борошна, то дай майстрові.
Перукар цього тільки й чекав — відпустив Петра недоголеного. Перехожі дивилися на Хитрого Петра і реготали, аж за животи хапались, а перукар ішов позаду і собі сміявся.
Тоді Хитрий Петр зрозумів, що й до чого, і подумав: «Стривай-но, я тобі покажу, як голити на осонні та ще й без мила. Подивимось, хто сміятиметься останній!»
Десь через рік, коли ця пригода трохи забулася, шукав собі перукар чоловіка виноградник підстригти.
Так трапилось, що на той час Хитрий Петр був без роботи, тож він і найнявся до перукаря підстригти виноградник.
Пішов Хитрий Петр на виноградник і вистриг кущі упень, повикидав галуззя на дорогу та й пішов додому вечеряти.
Перукар його питає:
— Ну як там, чи добре підстриг виноград?
— Дуже добре,— відповідає Хитрий Петр,— іншим разом його не доведеться чіпати.
— І прибрав?
— Еге ж, ні лозинки, ні галузки не лишив.
— А чи лоза плаче? — питає перукар.
— Ще й як! Ти на неї глянеш, теж заплачеш,— сказав Хитрий Петр і пішов додому.
