Казки Марійки Підгірянки

Жив у лісі їжачок. Тоді не мав ще колючок. Як мишка, був маленький, Як грудочка, товстенький, Смачненькі яблучка вже їв, Вигідно собі жив. Та раз, як яблучка збирав, Вчув голос: гав, гав, гав! То Брисько його на біду Геть проганяв з саду. Їжак скоренько утікав, Аж перед Богом став. –

Побачила киця квачик, На полицю за ним скаче. Взяла квачик за чуприну І стягнула на долину. Стала всюди ним крутити, На всі сторони котити, Закотила хтозна–де, Вже нема квача ніде. Дідусь квачика шукає: Тут немає, там немає, Став уже дідусь журитись,

В терню зайчик скакав, Кожушину розірвав: Йде лисичку просити Кожушину зашити. “Ой, лисичко, серденько, Заший кожух скоренько!” “Десь ходив, нащось дер? Ходи в дранті тепер!” Плаче зайчик сльозами, “Як я піду до мами? Позич, кумо, хоч ниток, Сам зашию кожушок. Будуть мама карати,