Хатка, яку можна з’їсти У кінці вулиці коників, на самісінькому краю міста, де починаються поля, лежав старий, поїджений міллю капелюх. А під ним жив гном. Він був маленьким, як і усі гноми. Але літ йому було чимало. І тому всі друзі та приятелі звали його шанобливо – Гном Гномович. Найбільше …
Читати далі...Тишком-нишком, чапи-чапи,
в капелюхах, як гриби,
гноми шастають ногами,—
чапи-чапи, — сніг рипить…
Малюк брауні жив у великому будинку, що звався Хілтон-Холом. — Стривайте, — запитаєте ви, — а хто це такий — брауні? Брауні — так у Англії називають домовиків. Схожі вони на крихітних смішних чоловічків і бувають досить симпатичними, але страшенно вередливими. Якщо їм заманеться, вони зроблять за вас усю домашню …
Читати далі...
Жили сім маленьких чоловічків, сім смішних гномів. Всі вони були добрими приятелями. А звали їх так: Професор, Буркун, Веселун, Сором’язливий, Ап-чхи, Соня і, нарешті, Мовчун. А чому їх так звали, ви дізнаєтеся з казки. Жили вони в бідній, покритій соломою хатині, в глухому лісі, і працювали цілими днями в копальні. …
Читати далі...
Хреб-Вовкулака так само, як і всі інші Вовкулаки, був сином престарої Смерті. А як був він одним з перших її дітей, то й сам вже був дуже старий та немічний, а через те й немоторний. Багато тисяч років Хреб вже тинявся по землі. Перебував він по різних сторонах: спочатку по …
Читати далі...
Гу-гу-гу!.. Ого-го!.. Ха-ха-ха!.. — залунало по лісі тихої літньої ночі. Дві подорожні баби, що йшли на прощу й запізнилися завидна дійти до села, злякано перехрестились, їм стало моторошно, хоча вони й гадали, що то закричав пугач. Але ж всі лісові створіння добре знали, що то гукає Дідько Гепатий, який кожної …
Читати далі...
Дячиха Євпраксія поралася біля печі. Вона гнівалася. Вже давно перестояла вечеря, час би й спати лягати, а дяка Оверка нема та й нема. А господині ж найгірше, коли вона когось чекає до столу, а той не йде. — Неначе тобі в болото пірнув! — промовила дячиха сама до себе й …
Читати далі...
Вона була останньою. Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, “мізинчиком”. Її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, …
Читати далі...
Було це в тисяча дев’ятсот бідувадцятому році. На Лисій горі, під Києвом, ще з ранньої весни почалася жвава робота. Місцеві Чорти будували нову, велику світлицю. Хухи обкладали її мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Відьми підмітали подвір’я, посипали піском, чепурили стіни. Лісовики садили нові дерева, рясні кущі та …
Читати далі...
Чорт Гірчило прокинувся, як завжди, саме в той момент, коли сонце доторкнулося землі своїм ніжним червоним краєм. Ще не встигло воно закотитися за гору, як Гірчило вже був чисто виголений й хлюпався у мисці з теплою водою. Він добре вимив милом свої гострі вуха, щіточкою пошарував пазурі й почав одягатися. …
Читати далі...
Одного разу далеко-далеко, в казковій країні з високими горами, з зеленими луками, прозорими струмками жили-були три брати козлики. Прізвище у них у всіх було Граф. Найстаршого брата звали Величезний Козел Граф, середнього – Середній Козел Граф, а молодшого – Маленький Козел Граф. Жили вони на маленькій галявині посеред дрімучого лісу. …
Читати далі...
Одного дня серед зими, коли надворі сипав сніг, як біле пір’я, королева сиділа біля вікна й вишивала. Рама у вікні була з чорного дерева, і сніг проти неї здавався ще білішим. Задивилася королева на той сніг і вколола пальця голкою. Щоб не так боліло, вона виставила руку на холод …
Читати далі...💡 Ви знаходитесь у розділі казки.