Старовинна мапа Минуло вже багато днів з тих пір, як Клайм разом з друзями повернувся з подорожі на Острів розмовляючих птахів, але нічого особливо цікавого в Дрімландії за цей час не відбувалося. Напевно тому непосидючий цікаврик занудьгував. Одного вечора Клайм сидів біля віконця і, дивлячись на веселе мерехтіння зірок, пив …
Дивитись далі...
Запрошення У печерному місті панувало гомінке пожвавлення. Заклопотані гноми снували туди-сюди головним проходом. Деякі з них котили візки наповнені залізною рудою. Інші тягли скопом плавильні форми. Треті – інструменти. Словом, всі були при ділі. Звичайно ж не обійшлося без цікавриків. Клайм з Брегоном були тут як тут. Вони всюди тицяли …
Дивитись далі...
В гостях у дідуся Ватроля Одного сонячного полудня Клайм, Брегон і Таффі вирішили завітати до дідуся Ватроля, з яким вже давненько не бачилися. Сказано – зроблено. Цікаврики попрямували Сріблястим лісом. – Раптом нам у чащобі зустрінеться що-небудь цікаве… – припустила Таффі, змовницьки підморгуючи друзям. – Ще б! – погодився Клайм. …
Дивитись далі...
Нічний гість Був пізній час. За стінами затишного будиночка про щось тихо шепотіли дерева, сперечаючись з легким вітерцем. Повний місяць зазирнув у віконце. Його блідий промінь залив сріблом підвіконня, ковзнув по стіні, висвітлив портрет дідуся Ватроля, опустився вниз і завмер на ліжку. Клайм лежав, укрившись ковдрою до самого носа. Але …
Дивитись далі...
Пригоди тривають День видався на славу. Тепле сонечко, прибиваючись крізь листя дерев, пестило пухнасті кульбаби, що росли під могутнім дубом. Радісно виспівували лісові пташки. Причаївшись у кущах смородини неподалік від дуба, Клайм з самого ранку уважно спостерігав за його верхівкою. Там, в розвилці трьох гілок знаходилося гніздо сороки Берти, у …
Дивитись далі...
Була собі одна мати, й мала вона дочку Геленку. Дочка та була страшенна ледащиця. Якось, коли вона, як звичне, байдикуючи, дивилася у вікно, мати взяла її за руку, повела до струмка й почала там каменем бити по пальцях. Дівчина голосно плакала, У цей час мимо проїздив князь, господар Червоного замку. …
Дивитись далі...
День народження Клайма Як відомо, у всіх раз на рік буває день народження. Настало це свято і для Клайма. З самого ранку двері його будиночка не встигали закриватися. Ельфи прикрашали кімнати цікаврика дивними квітами і запашними рослинами. Тролі готували всілякі солодощі, тістечка і торти, варили компоти. Гноми принесли гарненьку бронзову …
Дивитись далі...
Пропозиція Таффі З самого ранку мрячив теплий дощик. У лісі було тихо і спокійно. У зв’язку з негодою всі птиці і звіри поховалися і висипалися в своїх гніздах і норах. Та і чим же ще можна займатися, коли йде дощ, а довкола мрякотно і нікого нема? Навіть невгамовні цікаврики не …
Дивитись далі...
Здійснення пророцтва У палаці королеви ельфів з самого ранку панувало збуджене пожвавлення. Річ у тому, що ельфи вирішили відвідати своїх давніх друзів – мореплавців зі Східної гавані, а ще піднести друзям корисний дарунок. А що може бути для мореплавців найкориснішим? Звичайно ж – нове вітрило! Придворні ельфіни – Джойлі, Смайлі, …
Дивитись далі...
Клайм вирушає в похід Гноми Орі і Глорі поверталися в Печерне місто. – Дідусь Ватролль колись розповідав, що в молодості частенько знаходив коштовні камені на березі річки Соні. Там можна відшукати величезні алмази, як кулак! – захоплено виголос – Еге ж… – мрійно протягнув Глорі. – Нам би знайти такі, …
Дивитись далі...
Один чоботар так зубожів, що залишився в нього лише один шматок шкіри на пару чобіт та й годі. Отож викроїв він звечора чоботи, щоб на ранок встати і пошити їх. Сумління в нього було чисте, він ліг собі спокійно в ліжко і солодко заснув… Другого ранку встав той чоботар і …
Дивитись далі...
Вступ Десь далеко-далеко, аж за Великим океаном, там, де сонце кожен вечір влаштовується спати в пухову перину білосніжних хмарин, а зірки, немов грайливі метелики, злітають і розсипаються безкрайїм небосхилом, знаходиться дивна країна – Дрімландія. Вона розташована на великому острові, від якого відокремлюються декілька дрібніших острівців. Північною стороною головного острова простяглися …
Дивитись далі...
Наталочка любила квіти, тому на день народження їй подарували троянди, і хризантеми, і книжку з намальованими квітами. А тітка Оля принесла горщик з цикламеном. Пишні букети стояли, стояли та й почали в’янути; квіти на сторінках книжки були красиві, барвисті, але ні про що не вміли говорити. А скромний непримітний цикламен …
Дивитись далі...
Хатка, яку можна з’їсти У кінці вулиці коників, на самісінькому краю міста, де починаються поля, лежав старий, поїджений міллю капелюх. А під ним жив гном. Він був маленьким, як і усі гноми. Але літ йому було чимало. І тому всі друзі та приятелі звали його шанобливо – Гном Гномович. Найбільше …
Дивитись далі...Тишком-нишком, чапи-чапи,
в капелюхах, як гриби,
гноми шастають ногами,—
чапи-чапи, — сніг рипить…
Малюк брауні жив у великому будинку, що звався Хілтон-Холом. — Стривайте, — запитаєте ви, — а хто це такий — брауні? Брауні — так у Англії називають домовиків. Схожі вони на крихітних смішних чоловічків і бувають досить симпатичними, але страшенно вередливими. Якщо їм заманеться, вони зроблять за вас усю домашню …
Дивитись далі...
Жили сім маленьких чоловічків, сім смішних гномів. Всі вони були добрими приятелями. А звали їх так: Професор, Буркун, Веселун, Сором’язливий, Ап-чхи, Соня і, нарешті, Мовчун. А чому їх так звали, ви дізнаєтеся з казки. Жили вони в бідній, покритій соломою хатині, в глухому лісі, і працювали цілими днями в копальні. …
Дивитись далі...
Хреб-Вовкулака так само, як і всі інші Вовкулаки, був сином престарої Смерті. А як був він одним з перших її дітей, то й сам вже був дуже старий та немічний, а через те й немоторний. Багато тисяч років Хреб вже тинявся по землі. Перебував він по різних сторонах: спочатку по …
Дивитись далі...
Гу-гу-гу!.. Ого-го!.. Ха-ха-ха!.. — залунало по лісі тихої літньої ночі. Дві подорожні баби, що йшли на прощу й запізнилися завидна дійти до села, злякано перехрестились, їм стало моторошно, хоча вони й гадали, що то закричав пугач. Але ж всі лісові створіння добре знали, що то гукає Дідько Гепатий, який кожної …
Дивитись далі...
Дячиха Євпраксія поралася біля печі. Вона гнівалася. Вже давно перестояла вечеря, час би й спати лягати, а дяка Оверка нема та й нема. А господині ж найгірше, коли вона когось чекає до столу, а той не йде. — Неначе тобі в болото пірнув! — промовила дячиха сама до себе й …
Дивитись далі...
Вона була останньою. Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тим-то вона була найменшою в родині, “мізинчиком”. Її дуже жаліли й любили, але ж любили не тільки за те, що була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна, плоха, …
Дивитись далі...
Було це в тисяча дев’ятсот бідувадцятому році. На Лисій горі, під Києвом, ще з ранньої весни почалася жвава робота. Місцеві Чорти будували нову, велику світлицю. Хухи обкладали її мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Відьми підмітали подвір’я, посипали піском, чепурили стіни. Лісовики садили нові дерева, рясні кущі та …
Дивитись далі...
Чорт Гірчило прокинувся, як завжди, саме в той момент, коли сонце доторкнулося землі своїм ніжним червоним краєм. Ще не встигло воно закотитися за гору, як Гірчило вже був чисто виголений й хлюпався у мисці з теплою водою. Він добре вимив милом свої гострі вуха, щіточкою пошарував пазурі й почав одягатися. …
Дивитись далі...
Одного разу далеко-далеко, в казковій країні з високими горами, з зеленими луками, прозорими струмками жили-були три брати козлики. Прізвище у них у всіх було Граф. Найстаршого брата звали Величезний Козел Граф, середнього – Середній Козел Граф, а молодшого – Маленький Козел Граф. Жили вони на маленькій галявині посеред дрімучого лісу. …
Дивитись далі...
Одного дня серед зими, коли надворі сипав сніг, як біле пір’я, королева сиділа біля вікна й вишивала. Рама у вікні була з чорного дерева, і сніг проти неї здавався ще білішим. Задивилася королева на той сніг і вколола пальця голкою. Щоб не так боліло, вона виставила руку на холод …
Дивитись далі...
