Одного літнього ранку народився край галявини чорний Жучок. Його поява вельми тзацікавила лісових мешканців. Першими зачудувались дзвіночки і ромашки. Адже він так безпомічно і лоскотно торкався їх стебелець! — Який малюсінький! — нахилялись дзвіночки додолу. — А кругленький! — усміхались ромашки. — Як сонечко! __ Добре, що я народився! — …
Дивитись далі...У давнину жили в одному селі двоє братів: один – багатий, другий – бідний. Старший брат жив у великому будинку, і добра у нього було видимо-невидимо. А молодший брат із дружиною та дітьми тулився у маленькій хатинці. Односельці не любили старшого брата, він був дуже скупим. Не тільки в будні, …
Дивитись далі...
Одного сонячного дня народилась на лісовій галявині Стежинка. Мабуть, її протоптав їжак, човгаючи маленькими лапками у травичці. Як тільки Стежка з’явилась на світ, вона відразу розплющила великі круглі очка і замилувалась. —Яка краса! Високі крислаті дуби ловили гілками-сачком сонечко, а берізка досягала найнижчим листочком коника-стрибунця у траві. Поважний клен… — …
Дивитись далі...
Жила собі хмаринка, гарненька та пустотлива. І любила вона всіх перекривляти. Летить якось по небу, а внизу на галявині біля пенька зайчисько. Вуха довгі, очі налякані, прислухається, чи не крадеться десь за кущами вовк. − Ей! – гукає хмаринка. – Зайчисько-боягуз! Зайчисько глянув угору, а там такий же, як і …
Дивитись далі...
Набридла вовкові зима. Тупнув він лапою, вдарив хвостом, зубами заскреготів: — Ану забирайся, зимо, геть! Прокинувся ведмідь. Виліз із барлогу, очі протер, лапою свариться на зиму: — Іди вже геть, поки я не розсердився! А зима не боїться, снігом сипле, вітрами висвистує. Аж ось з-за хмари сонце викотилося. Бачить, а …
Дивитись далі...
У великому, дрімучому лісі, далеко на півночі Фінляндії, росли поруч дві величезні сосни. Вони були такі старі, такі старі, що ніхто — навіть синій мох — не міг пригадати, чи були вони колись молодими, тонкими сосонками. Звідусюди було видко їхні темні верхів’я, що високо здіймалися над лісовими хащами. Навесні серед …
Дивитись далі...
Одного разу засперечалися пори року — чиї квіти найгарніші? Тупнула чобітком Весна — і де сніг лежав,— струмки задзюрчали. Зазеленіла травиця. Земля вкрилася підсніжниками, пролісками, квітами мати-й-мачухи, анемонами, нарцисами… — Мої квіти — найкращі,— мовила Весна. — Ні, — заперечило Літо.— Твої квіти, Весно, гарні, а мої — гарніші. Змахнуло …
Дивитись далі...
Молода яблунька у приміському саду зацвіла цього року вперше. Була вона вже височенька, цвіту на гілках розсипалось рясно-рясно, і вона невимовно пишалася ним. — От побачите,— шелестіла то до одної, то до другої своєї сусідки — старих розлогих яблунь,— побачите, скільки плодів буде в мене восени. Великих, одне в одне, …
Дивитись далі...
– Який же мудрий Геґесіппус! – вигукнула мамзель Юстина, сплеснувши руками. – Усе він знає! Такий вчений, такий вчений! Не те що бідолашний Кнут, зовсім темний… Геґесіппус не мав часу на розмови: він розглядав у мікроскоп задню лапку жука-гнойовика. Хлопець мав дванадцять років і ходив до гімназії, тому й знав так багато. …
Дивитись далі...
Діва Марія мала дев’ять років, коли її матір Анна сказала до неї: – Піди до моєї сестри Єлизавети у Віфанію й принеси золотого ключа, я забула його там учора. Та дивись, не загуби, бо то чудодійний ключ, він відчиняє усі серця. Діва Марія вирушила в дорогу, неймовірно пишаючись великою маминою …
Дивитись далі...
На кущі вродилася Ягода. Як гарно на світі — зраділа вона, підставляючи під сонячні промені то ліву, то праву щічку. Якщо вже я народилася,— розмірковувала Ягода,— то чому б цю подію і не відзначити? Вітер здував з кульбабки пух. От і просить Ягода: — Пушинко, пушинко, лети далеко-далеко. Де яку …
Дивитись далі...
Купила мама Василькові гумові чоботи. Тільки взути їх ніяк: сонячно, сухо. У всьому селі жодної калюжі. А Дощ іти не квапиться. Дрімає собі у хмарині, в тій, шо зачепилася за верхівку тополі на вигоні. Пооглядав Василько чоботи, поприміряв та й подався на вигін, до тополі. — Дошику,— гукає,— іди, щоб …
Дивитись далі...
Жили та були собі брати-кольори. Ніколи не сиділи вони без діла. Увесь білий світ розфарбовували. А отже — землю і небо, сонце і місяць, моря і ріки, ліси і степи. Не шкодували барв і для квітів. А дійшла до ягід черга, до плодів — зелений колір братам каже: — Чи …
Дивитись далі...
Восени зібралися журавлі відлітати на теплий південь. Добре жилося їм серед зелених лук, біля річок та озер, на лісових болотах влітку. Та ось доводиться вирушати у далеку путь — тікати від зими. Протрубив ватажок — в дорогу,- знялися птахи вгору, аж їм услід долинуло раптом: — Не залишайте мене, журавлики! …
Дивитись далі...
Сніжинка народилася високо в небі у великій волохатій хмарі. — Бабуню хмаро, – мовила вона. – Чому ми так далеко від землі? — Щоб першими побачити, як з холодних висот надходить зима, – лагідно пояснила хмара. — Бабуню хмаро, а навіщо нам стрічати зиму? — Щоб землю вкрити білою ковдрою, …
Дивитись далі...
Це сталося в ті часи, коли багато звірів були ще людьми. Жив на землі страшний, отруйний ящір, і звали його Мунгоон-Галі. У своїй пащі він носив мішечок з отрутою, вбивав ним людей і їв їх. І стало мало людей – дуже ненажерливий був Мунгоон-Галі! Зібралися тоді звірі (а в ті …
Дивитись далі...
В одній теплій та багатій країні жили могутні, жваві й хоробрі люди, що вічно сварилися, вели поміж собою війни, нікому не хотіли коритися, не признавали над собою ніякої влади і тільки сонцю високому поклонялися, тільки перед ним схиляли свої голови. І хоч які були вони горді й могутні, та не …
Дивитись далі...
Щовечора Їжачок приходив до Ведмедика в гості рахувати зірки. Вони сідали на колоду та, посьорбуючи чай, дивилися на зоряне небо. Воно висіло над дахом, одразу за димарем. Праворуч від димаря були Ведмедикові зірки, а ліворуч – Їжачкові. Спочатку Їжачок йшов полем, де його оточила зграйка нічних метеликів, потім зайшов у …
Дивитись далі...
Була колись дівчина-сирота. Люта мачуха цілісінький день лаяла її, ганяла, передихнути не давала. Тільки й чула сирітка: – Ану, біжи туди! Ану, зроби оце! І так з раннього ранку до пізнього вечора. Якось послала мачуха бідну сирітку на річку по воду. Прийшла дівчина до річки, набрала повні відра й пішла …
Дивитись далі...
Свого приятеля Олежка я називаю маленьким другом. А він мене — великим другом. Зустрічаємось ми лише влітку, коли приїздимо в село. Олежко любить ходити зі мною до озера. Ми сидимо в траві й мовчки дивимося на сріблястих зайчиків. Вони весело скачуть по воді. А в тиху погоду стежимо за хмарами. …
Дивитись далі...
Тихо повіяв теплий вітер. Заколихалася нива, на якій дозрівало просо. З важкого, набряклого колоса вислизнуло маленьке жовте зернятко. Воно вдарилося об землю, скотилося на стежку, пойойкало і сказало, звертаючись до землі: – Я тебе вдарило? Вибач будь ласка. Це вітер винен. Він подув, ось я і впало. – Нічого страшного, …
Дивитись далі...
Бабуся витягла з печі здобну паляницю, загорнула в ковдру і кудись заховала. Іванко і його маленька сестричка Катруся обшукали всі кутки, навіть під ліжка заглядали, порпалися в кухонній шафі, ще раз відсували заслінку і дивилися в піч – все марно, паляниця пропала. – Бабусю, дай нам спробувати! – попросив Іванко. …
Дивитись далі...Чому наше синє-синє море назвали Чорним?.. Чорне море. Причину цього добре знають моряки. Пливуть вони по синьому морю, море тихе, спокійне, невисокі хвилі котяться одна за одною, дельфіни грають у воді, і ніщо не віщує біди. І раптом синє море починає хмуритись, наливатися чорною злобою, і величезні хвилі кидаються на …
Дивитись далі...
Пізньої осені господар позгрібав у саду листя, сів на лавку й задумався. — З горіха я маю мішок горішків, яблуня дала три ящики яблук, зі слив і вишень наварили варення, — розмірковував він. — Тільки з верби нема нічого. Треба її зрубати. — Ой ні, — зашуміла верба. — Обітни …
Дивитись далі...
Бабуся розпалила в плиті вогонь і стала готувати вечерю. Готувала і щось про себе наспівувала. Дістала з кошика свіжі курячі яйця, поклала кілька штук в чорний казанок, налила води і поставила на вогонь. Її онук Іванко і внучка Катруся прилаштувалися на килимку біля плити. Спека розморила їх, і вони задрімали. …
Дивитись далі...
Мов димок, повився заспів Під дубами в Конча-Заспі, В тиху пору світанкову, Коли місяць збив підкову. Наче бджілка волохата. Забриніла ранком хата. Над полями, над лісами Задзвеніла голосами. Гнат старий з малим Іванком Привітались з добрим ранком. Гнат погнав корову з двору Повз берізку білокору. А Орися біля печі Варить …
Дивитись далі...
І Відступає тепла нічка, Розтуляє ранок вічка. Грає в росах на городі. Стиха каже: «Спати годі!» Але ще панує спокій. На городі сон глибокий. Головата, мов дитинка. Спить під тином Капустинка. На духмянім свіжім листі Спить Кабак, мов у колисці. Дід Гарбуз сопе під тином. Живота прикривши сіном. Баклажаник свище …
Дивитись далі...
І Мов вітрила під вітрами, Мчать листи і телеграми, Аж упріли поштарі: «Де Барвінок? Де Ромашка? Відпишіть, коли не важко. Повідомте дітворі!» «Розкажіть нам про Тхоряку, Що, мов лин, пірнув у мряку. Де Будяк, що сіяв зло? Де наш милий Коник Дзвоник, Роботящий, наче слоник, Цвіркотун на все село?» «Чи …
Дивитись далі...
Колись давно покликав березень квітня до себе в гості. Квітень поїхав возом, а березень заходився та такого наробив, що мусив квітень додому вернутися: сніг, мороз, завірюха! — не можна возом їхати. На другий раз знову поїхав квітень до березня в гості, та на цей раз уже не возом, а саньми. …
Дивитись далі...
Під верстаком лежала велика кучерява Стружка. Вона бажала про все дізнатися і все зрозуміти. – Цікаво, для чого мене зробили? – розмірковувала Стружка. Її сусідки не замислювались над цим, і навряд чи могли б відповісти на таке питання. Якось уранці Стружка опинилася у мішку, де зустріла багато своїх кучерявих приятельок. …
Дивитись далі...
