– Який же мудрий Геґесіппус! – вигукнула мамзель Юстина, сплеснувши руками. – Усе він знає! Такий вчений, такий вчений! Не те що бідолашний Кнут, зовсім темний… Геґесіппус не мав часу на розмови: він розглядав у мікроскоп задню лапку жука-гнойовика. Хлопець мав дванадцять років і ходив до гімназії, тому й знав так багато. …
Читати далі...
Діва Марія мала дев’ять років, коли її матір Анна сказала до неї: – Піди до моєї сестри Єлизавети у Віфанію й принеси золотого ключа, я забула його там учора. Та дивись, не загуби, бо то чудодійний ключ, він відчиняє усі серця. Діва Марія вирушила в дорогу, неймовірно пишаючись великою маминою …
Читати далі...
На кущі вродилася Ягода. Як гарно на світі — зраділа вона, підставляючи під сонячні промені то ліву, то праву щічку. Якщо вже я народилася,— розмірковувала Ягода,— то чому б цю подію і не відзначити? Вітер здував з кульбабки пух. От і просить Ягода: — Пушинко, пушинко, лети далеко-далеко. Де яку …
Читати далі...
Купила мама Василькові гумові чоботи. Тільки взути їх ніяк: сонячно, сухо. У всьому селі жодної калюжі. А Дощ іти не квапиться. Дрімає собі у хмарині, в тій, шо зачепилася за верхівку тополі на вигоні. Пооглядав Василько чоботи, поприміряв та й подався на вигін, до тополі. — Дошику,— гукає,— іди, щоб …
Читати далі...
Жили та були собі брати-кольори. Ніколи не сиділи вони без діла. Увесь білий світ розфарбовували. А отже — землю і небо, сонце і місяць, моря і ріки, ліси і степи. Не шкодували барв і для квітів. А дійшла до ягід черга, до плодів — зелений колір братам каже: — Чи …
Читати далі...
Восени зібралися журавлі відлітати на теплий південь. Добре жилося їм серед зелених лук, біля річок та озер, на лісових болотах влітку. Та ось доводиться вирушати у далеку путь — тікати від зими. Протрубив ватажок — в дорогу,- знялися птахи вгору, аж їм услід долинуло раптом: — Не залишайте мене, журавлики! …
Читати далі...
Сніжинка народилася високо в небі у великій волохатій хмарі. — Бабуню хмаро, – мовила вона. – Чому ми так далеко від землі? — Щоб першими побачити, як з холодних висот надходить зима, – лагідно пояснила хмара. — Бабуню хмаро, а навіщо нам стрічати зиму? — Щоб землю вкрити білою ковдрою, …
Читати далі...
Це сталося в ті часи, коли багато звірів були ще людьми. Жив на землі страшний, отруйний ящір, і звали його Мунгоон-Галі. У своїй пащі він носив мішечок з отрутою, вбивав ним людей і їв їх. І стало мало людей – дуже ненажерливий був Мунгоон-Галі! Зібралися тоді звірі (а в ті …
Читати далі...
В одній теплій та багатій країні жили могутні, жваві й хоробрі люди, що вічно сварилися, вели поміж собою війни, нікому не хотіли коритися, не признавали над собою ніякої влади і тільки сонцю високому поклонялися, тільки перед ним схиляли свої голови. І хоч які були вони горді й могутні, та не …
Читати далі...
Щовечора Їжачок приходив до Ведмедика в гості рахувати зірки. Вони сідали на колоду та, посьорбуючи чай, дивилися на зоряне небо. Воно висіло над дахом, одразу за димарем. Праворуч від димаря були Ведмедикові зірки, а ліворуч – Їжачкові. Спочатку Їжачок йшов полем, де його оточила зграйка нічних метеликів, потім зайшов у …
Читати далі...
Була колись дівчина-сирота. Люта мачуха цілісінький день лаяла її, ганяла, передихнути не давала. Тільки й чула сирітка: – Ану, біжи туди! Ану, зроби оце! І так з раннього ранку до пізнього вечора. Якось послала мачуха бідну сирітку на річку по воду. Прийшла дівчина до річки, набрала повні відра й пішла …
Читати далі...
Свого приятеля Олежка я називаю маленьким другом. А він мене — великим другом. Зустрічаємось ми лише влітку, коли приїздимо в село. Олежко любить ходити зі мною до озера. Ми сидимо в траві й мовчки дивимося на сріблястих зайчиків. Вони весело скачуть по воді. А в тиху погоду стежимо за хмарами. …
Читати далі...
Тихо повіяв теплий вітер. Заколихалася нива, на якій дозрівало просо. З важкого, набряклого колоса вислизнуло маленьке жовте зернятко. Воно вдарилося об землю, скотилося на стежку, пойойкало і сказало, звертаючись до землі: – Я тебе вдарило? Вибач будь ласка. Це вітер винен. Він подув, ось я і впало. – Нічого страшного, …
Читати далі...
Бабуся витягла з печі здобну паляницю, загорнула в ковдру і кудись заховала. Іванко і його маленька сестричка Катруся обшукали всі кутки, навіть під ліжка заглядали, порпалися в кухонній шафі, ще раз відсували заслінку і дивилися в піч – все марно, паляниця пропала. – Бабусю, дай нам спробувати! – попросив Іванко. …
Читати далі...Чому наше синє-синє море назвали Чорним?.. Чорне море. Причину цього добре знають моряки. Пливуть вони по синьому морю, море тихе, спокійне, невисокі хвилі котяться одна за одною, дельфіни грають у воді, і ніщо не віщує біди. І раптом синє море починає хмуритись, наливатися чорною злобою, і величезні хвилі кидаються на …
Читати далі...
Пізньої осені господар позгрібав у саду листя, сів на лавку й задумався. — З горіха я маю мішок горішків, яблуня дала три ящики яблук, зі слив і вишень наварили варення, — розмірковував він. — Тільки з верби нема нічого. Треба її зрубати. — Ой ні, — зашуміла верба. — Обітни …
Читати далі...
Бабуся розпалила в плиті вогонь і стала готувати вечерю. Готувала і щось про себе наспівувала. Дістала з кошика свіжі курячі яйця, поклала кілька штук в чорний казанок, налила води і поставила на вогонь. Її онук Іванко і внучка Катруся прилаштувалися на килимку біля плити. Спека розморила їх, і вони задрімали. …
Читати далі...
Мов димок, повився заспів Під дубами в Конча-Заспі, В тиху пору світанкову, Коли місяць збив підкову. Наче бджілка волохата. Забриніла ранком хата. Над полями, над лісами Задзвеніла голосами. Гнат старий з малим Іванком Привітались з добрим ранком. Гнат погнав корову з двору Повз берізку білокору. А Орися біля печі Варить …
Читати далі...
І Відступає тепла нічка, Розтуляє ранок вічка. Грає в росах на городі. Стиха каже: «Спати годі!» Але ще панує спокій. На городі сон глибокий. Головата, мов дитинка. Спить під тином Капустинка. На духмянім свіжім листі Спить Кабак, мов у колисці. Дід Гарбуз сопе під тином. Живота прикривши сіном. Баклажаник свище …
Читати далі...
І Мов вітрила під вітрами, Мчать листи і телеграми, Аж упріли поштарі: «Де Барвінок? Де Ромашка? Відпишіть, коли не важко. Повідомте дітворі!» «Розкажіть нам про Тхоряку, Що, мов лин, пірнув у мряку. Де Будяк, що сіяв зло? Де наш милий Коник Дзвоник, Роботящий, наче слоник, Цвіркотун на все село?» «Чи …
Читати далі...
Колись давно покликав березень квітня до себе в гості. Квітень поїхав возом, а березень заходився та такого наробив, що мусив квітень додому вернутися: сніг, мороз, завірюха! — не можна возом їхати. На другий раз знову поїхав квітень до березня в гості, та на цей раз уже не возом, а саньми. …
Читати далі...
Під верстаком лежала велика кучерява Стружка. Вона бажала про все дізнатися і все зрозуміти. – Цікаво, для чого мене зробили? – розмірковувала Стружка. Її сусідки не замислювались над цим, і навряд чи могли б відповісти на таке питання. Якось уранці Стружка опинилася у мішку, де зустріла багато своїх кучерявих приятельок. …
Читати далі...
В лісі знявся переляк… Першим вісником прибіг сам не свій — аж мордочка йому побіліла — бувалий в бувальцях чорновухий Заєць. Захекавшись, він перебіг цілим лісом й кого тільки спіткав по дорозі, перед кожним сідав на задні лапки, передніми витирав вуса, відкашлювався й пошепки говорив: — Біда, братця! Біда-а!.. Бачив …
Читати далі...
Над зеленим лугом літали два метелики. Один білий, а другий червоний. Зустрілися, сіли на зеленому листочку та й хваляться. Білий метелик говорить: — Мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на білу хмаринку. А червоний метелик і собі хвалиться: — Ні, мої крильця красивіші, бо я схожий на сонце. Зайшло сонце, …
Читати далі...
Недалеко від хати росла Хризантема. На спаді літа вона зацвіла ніжним рожевим цвітом і милувалася своєю красою. Її квіти шепотіли: “Які ми гарні…” А поруч із Хризантемою росла Цибулина. Ну, звичайнісінька цибуля. На спаді літа Цибулина доспіла, зелене пір’я зів’яло, й від неї відгонило гострим духом. Хризантема морщила носа й …
Читати далі...
Рано-вранці народилася нова хмарка. Вона була схожа на маленьку пухнасту кішечку, яка ліниво мандрує по небу. На своєму шляху вона побачила багато інших хмар. Ось хмара, схожа на собаку — кішка вигнула спину. При зустрічі з мишкою ненадовго прискорила свій рух надіючись її наздогнати. На хмарі у вигляді м’якого дивана, …
Читати далі...
Настала довгоочікувана весна. З-під землі з’явилася зелена стрілочка. Вона швидко розділилася на два листочки. Листочки стали широкими. А між ними з’явився маленький, тоненький паросток. Він піднявся, нахилився до одного листочка й одного чудового ранку розцвів білими Дзвіночками. Це були Дзвіночки Конвалій. Білі Дзвіночки Конвалій побачив маленький хлопчик. Його вразила краса …
Читати далі...
Хлопчик сидів біля відчиненого вікна й пускав мильні бульбашки. Вони були легкі, красиві. Сонечко грало на бульбашках всіма кольорами веселки: жовтим, синім, зеленим, оранжевим, фіолетовим… Легенький вітерець підхоплював бульбашки, й вони летіли над квітником, над кущами бузку. Їм хотілося піднятися вище за дерева, та ледве торкалися листя — вони лопались. …
Читати далі...
Тато Зайчик витер лапкою вуса, відклав набік шматочок капустяного качана й промовив, повернувшись до своїх зайченят, що гарнесенько посідали навколо нього на задніх лапках: — Так-от, дітки. Ви тепер вже повиростали. Знаєте ви увесь наш заячий звичай, маєте прудкі, міцні ноги й теплі кожушки, на які так нарікали влітку. То …
Читати далі...
Колись, давним-давно, росли величезні ліси заячого холодку. І селилися в них зайці гамірливими селами й селищами. Тепер же заячий холодок лиш подекуди в лісі. Під гіллястими кучерявими деревцями зайці люблять спочивати і вести довгі розмови про життя-буття. Хтозна, звідкіля приблудився до Золотого бору капловухий Заєць. І такий же задавака та …
Читати далі...💡 Ви знаходитесь у розділі казки.