Кіт та кухар

Якийсь то Кухар-письмачок
Побіг з кухарні у шинок
(Він богомільний був, і саме в тому часі
Прийшлося випити за упокій кумасі);
А дома пантрувать м’ясив
Кота лишив.
Вернувсь — і, матінко! Аж вдарив його піт!
Скрізь на долівці недогризки,
А за барилом, коло миски,
Вже над печеним мурка Кіт!
«Ач, ненажеро, лиходій!» —
Почав йому тут Кухар дорікати: —
«Так, так, на тебе кидай хату,
Так отакий ти вартовий!
Чи ж то не сором, га? Та стін би постидивсь,
Як не людей! І де ти уродивсь,
З якого кодла був твій батько?»
(А Кіт одно — трошить та умина курчатко).
«Гай, гай! Шкідливий, а старий!
Не мав від мене ти наруги,
Тебе в зразок я ставив другим,
А ти… побий тебе лихий!
Тепер же вибачай, — усі почнуть мовляти:
— «Кіт Васька злодій, курокрад!»
І кожен, вір, що буде рад
Котюгу-злодія лозиною зайняти
Не то з кухарні, а й за двір!
Він — хижий вовк, він — лютий звір,
Лиха чума! Хай все його минає!»
(А Васька слуха та вминає).
Тут слово за слово, і кухар красномовний
Ні краю, ні кінця не міг дійти у слові!
А поки він галасував,
Кіт Васька все печене вклав!