Давним -давно жили в селі селянин з дружиною. І був у них один єдиний син.
Коли прийшов час йому одружуватися, батьки порадили йому обрати наречену в рідному селі. Юнак перебрав у думці всіх сільських дівчат, але відповідної нареченої не знайшов. Робити нічого, довелося батькам дозволити йому шукати собі наречену, де хоче.
Зрадів син, що батьки не зневажають його вибір, і вирушив до міста. Там жив кравець, старий друг його батька. Прийшов юнак до кравця і каже:
— Надумав я одружитися. Жодна дівчина в нашому селі мені не до вподоби. Ось я вирішив прийти до вас. Може, ви, допоможете мені знайти найкращу дівчину на світі?
Кравець подумав і сказав:
— Чув я, що в одному селі мешкає дуже гарна дівчина. Та біда в тому, що вона в батька єдина дочка, інших дітей немає, а дружина у нього нещодавно померла. Тому батько навіть чути про женихів не хоче і сватів до хати близько не пускає.
Юнак відповів:
— Це нічого, що сватів не пускає, з батьком я справу залагоджу, аби дівчина була гарна.
Тоді кравець сказав:
— Завтра у нас базарний день, і її батько, напевно, прийде до міста.
Юнак повернувся додому, а уранці знову вирушив до кравця, прямо до його майстерні на базарній площі. Кравець уже сидів за роботою. Він налив гостю чашку кави, а коли в натовпі з’явився високий сивий селянин, показав його юнакові. Той добре розглянув батька дівчини і лишився задоволений. Одяг у старого був чистий, а латки пришиті акуратно і з великим старанням.
Після обіду селяни почали роз’їжджатися з ринку. Пішов додому і батько дівчини зі своїми односельцями. Хлопець попрощався з кравцем і рушив за ними. На півдорозі до села він наздогнав їх, привітався, побажав усім доброї дороги. Далі вони пішли разом. Юнак весело балакав і жартував із молодими хлопцями.
Дорога піднімалася вгору. На перевалі їм довелося підніматися вгору крутою кам’янистою стежкою. Батькові дівчини було важко йти, і хлопець намагався допомогти йому. Він ішов попереду і простягав руку щоразу, коли старому треба було піднятися на крутий виступ. Так у нього з’явилася нагода заговорити з батьком дівчини. Він жартівливо сказав:
— Батьку, а чому б вам не витратити зайвий гріш і не купити коня? З конем легше долати підйоми.
Дуже здивувався старий:
— Що ти кажеш, синку? Хіба можна за гріш купити коня?
— Треба ж! — незворушно відповів юнак і пішов далі. — А я й не знав. Виявляється, не можна за гріш купити коня.
Коли вони підійшли до села, юнак, глянувши на зелені поля озимини, спитав:
— Батьку, а у вас у селі хтось уже косив озимину?
Старий ще більше здивувався і відповів, трохи дратуючись:
— Про що ти питаєш, синку? Хто ж косить озимину, коли вони ледь зійшли?
Юнак відповів так само спокійно і незворушно:
— Ось воно що! А я й не знав. Не можна, виявляється, косити озимину, коли вони ледь зійшли.
Пішли вони далі. Юнак розважав батька дівчини розмовою, а коли селяни прийшли в село і почали розходитися вуличками та стежками до своїх домівок, юнак провів старого до самих воріт.
Спускалися сутінки, а в горах темніє швидко. Хлопець встиг розповісти старому, що йде до сусіднього села, і тепер, коли він почав шанобливо прощатися, старий запропонував:
— Смеркається, сьогодні вже не варто йти далі, залишайся в мене ночувати, а вранці піднімешся раніше і вирушиш у дорогу.
Лише цього юнак і домагався. Він і в село прийшов, щоб потрапити в будинок до старого, і все в нього вийшло так , як він хотів. Тепер йому залишалося виконати свій намір — побачити дівчину, дізнатися, чи гарна вона робітниця і чи розумна.
Старий селянин із гостем увійшли до чисто прибраної кімнати. У будинку панував повний порядок. “Мабуть, дівчина хороша господиня”, – подумав юнак. Незабаром він помітив її у вікні — дівчина саме вийшла надвір за дровами. Вона була струнка і дуже гарна, але, мабуть, нещодавно поранила ногу, бо одна ступня в неї була перев’язана і дівчина кульгала. Юнак подумав: «Якщо вона ще й розумна, одружуся!» І він сказав старому:
— Батьку, у такому прекрасному домі, як ваш, міг би оселитися король, та ось біда: труба ж у пічки крива!
Дівчина в цей час була за дверима. Не чекаючи відповіді батька, вона сказала:
— Неважно, що труба крива, йшов би дим прямо!
Юнак одразу збагнув, що дівчина недурна.
Але старий селянин не знався на тонкощах розмови і розсердився на дочку. Він вийшов за двері, звелів їй спекти хліба і приготувати вечерю, а потім почав докоряти: навіщо вступила в розмову з чужою людиною, та ще й з таким дурником.
— Усю дорогу він говорив дурниці, — бурчав селянин. — Коли ми йшли через перевал, спитав, чому б мені не витратитись і не купити за гріш коня. Коли підійшли до села, почав питати, чи не косять у нас селяни озимину, а озимина тільки зійшла. Тепер каже, що труба покосилася. Де ж вона покосилася? Труба пряма!
— Ні, – посміхнулася дівчина, – це не дурниці. Не про коня він тебе питав, коня за гріш не купиш, а про палицю. Тобі важко лазити в гору, а якби ти взяв із собою палицю, було б легше. І про озимину він спитав неспроста. Ти сам знаєш, що в голодний рік наші селяни об’їдають весною озимі, як тільки зійдуть пагони. Крива труба біля вогнища теж не дурість. Просто він пожартував з мене, адже я шкутильгаю.
Юнак чув їхню розмову і вирішив завтра ж уранці посвататися до дівчини.
Повернувся до кімнати старий, повечеряли вони і лягли спати. Рано-вранці юнак підвівся, подякував господареві за ночівлю і зібрався в дорогу. Старий провів його до воріт, але юнак, замість розпрощатися, раптом каже:
— Тільки тому я прийшов до вас до хати, щоб назвати вас тестем, а вашу дочку дружиною.
Старий постояв, подумав трохи і пішов до хати питати дочку, як бути.
— Якщо ти не видаси мене за нього, я взагалі заміж не піду, — відповіла дочка.
Старий знову вирушив до воріт і повідомив юнака про згоду доньки.
Задоволений, юнак повернувся додому та розповів батькам про свій вибір.
Через якийсь час батько нареченого й каже дружині:
— Настав час готувати подарунок нареченій. Пошлемо їй великий коровай і бурдюк із медом. А в коровай запечемо дванадцять золотих монет.
Мати нареченого спекла коровай, налила повний бурдюк меду і з цими подарунками спорядила в дорогу наймита А наречений йому наказав:
— Передай від мене уклін майбутньому тестеві і скажи йому так: «Наречений бажає вам міцного здоров’я і каже: повний місяць, дванадцять місяців, козеня на ніжках скаче».
Вирушив наймит до села нареченої. По дорозі присів закусити, поїв кукурудзяного хліба з бринзою, та не втримався, відламав шматок від коровая і відпив із бурдюка меду. Коли жував коровай, потрапили йому на зуб дві золоті монети. Наймит сховав їх у гаманець, а господиню в думках вилаяв за те, що не вміє хліб пекти, кидає в тісто монети, — він мало зубів не зламав.
Надвечір наймит прийшов у будинок нареченої і передав старому селянинові подарунок та привіт від нареченого. Старий не зрозумів, що йому хотів сказати наречений. Він почав проклинати себе за те, що обіцяв дочку такому дурнику, і нарікати на лиху долю дочки, але тямуща дівчина відразу все зрозуміла. Вона нагодувала і напоїла наймита, а ранком провела його словами:
— Передай від мене уклін нареченому і скажи йому: «Наречена бажає всім вам доброго здоров’я і каже: щербатий місяць, десять місяців, козеня впало на коліна, але не засмучуй куріпку, не вбивай змію».
Наймит повернувся додому та передав господарям слова нареченої, яких він теж не зрозумів. Почувши про щербатий місяць і десять місяців, наречений розсердився і хотів прогнати наймита але коли той сказав: «Не засмучуй куріпку, не вбивай змію», пробачив його.
Незабаром наречений із нареченою справили весілля і жили потім довго та щасливо.
