Артемчик дуже любив машинки, а книги йому не подобались. От скласти з них вежу, або скрутити підзорну трубу з тонкої книги у м’якій палітурці — це звичайно цікаво. А читати… Трошки нудно. Може це тому, що він ще цього не вміє робити сам?
А от Діана, старша сестра, дуже полюбляє читати. Тому на полицях стоїть величезна купа книг. Артемчик пробіжить біля полиць та скине все на підлогу, от весело!
Одного разу, побачила Діана серед цього безладу книжку, яку хотіла прочитати.
— Це дуже цікава книжка. Я її візьму.
— Ні, це все моє! — відповів Артем.
— Ти ж навіть читати не вмієш! — Діана взяла з купи велику товсту книжку з яскравою обкладинкою, на якій були намальовані дивовижні ельфи. — Яка вона цікава та гарненька, — дівчинка відкрила книжку.
— Моє! — Артем теж схопив книжку і діти почали тягнути її в різні сторони.
Ніхто не хотів поступитися, от і не витримала книжка, залишила обкладинку з ельфами у руках хлопчика…
— Що ти накоїв! Вона ж одна з моїх улюблених!
На крик прибігла мама та наказала все прибрати і більше книжки не ображати, бо вони – наші друзі. Але книжку полагодити не встигли, тому, що збиралися йти в гості і вже не було часу. Повернулися ввечері, а поранена книга так і стояла на полиці…
— Артем, подивись, ельфи на обкладинці похмурі! Мамо, тату, як таке може бути?
— Справді дивно… Завтра обо’язково полікуємо книжку, а зараз пора спати — відповіла мама.
Вночі Артем прокинувся від якогось шуму. Він сів у своєму ліжечку та побачив величезну книжку без обкладинки, в неї були очі та довгі руки з ножицями. Вона старанно різала спортивний костюм Артемчика на маленькі клаптики.
— Ти що таке робиш?! — хлопчик був настільки здивований від побаченого, що навіть не злякався.
— Це моя помста! — відповіла книжка, заклала руки в боки та грізно подивилася на хлопчика.
— Ти зіпсувла мій костюм! Батьки будуть тебе лаяти!
— Хі-хі-хі! Дуже весело! Уявляю, як ти їм скажеш, що вночі я порізала на клаптики твій одяг, — книжка затряслась від сміху. Але раптом посерйознішала. — Ти на мене подивись! Ти мене зовсім без мого яскравого, найкрасивішого костюму в світі, залишив!!!
— Вибач мене, будь ласка! Завтра я все полагоджу! Чесне слово!
— Добре, я повірю тобі.
Раптом задзвонив веселий дзвоник будильника і хлопчик прокинувся.
Він озирнувся, спортивний костюмчик так і лежав на місті. Зовсім цілий!
— От насниться же таке… — тихенько промовив Артем. Але зранку попросив маму допомогти йому полагодити книжку.
— Звичайно! Треба добре ставитися до книжок і вони віддячать тобі, розповідаючи про нові пригоди та відкриваючи дивовижні міста! Якщо хочеш, ми почитаємо з тобою.
Того дня хлопчик уважно слухав історії з книжок. Йому дійсно було цікаво. Він захотів швидше навчитися читати сам.
Вночі Артем знову прокинувся від якихось звуків. Він побачив купу книжок, які стояли біля його ліжка. Які ж вони були кумедні! З маленькими очима, в руках у деяких з них були музичні інструменти, а тонка висока книжка тримала диригентську паличку.
— Він прокинувся, починаємо! — зашепотіли книжки.
Після помаху диригентської палички деякі з них заграли на інструментах, деякі почали співати, а інші танцювали, смішно підскакуючи на тоненьких ніжках та розмахуючи книжковими сторінками.
Вистава була дивовижною! В ній розповідалося і про пригоди в джунглях, і про морську подорож, і про кумедні історії в дитячому садочку, і про фантастичних звірів, що живуть тільки в казках.
— Якщо будеш нас читати дізнаєшся багато цікавого, — співали книжки.
— Дякую! Мені дуже сподобалось! Тепер я знаю, як це цікаво, читати книжки! — сказав хлопчик після вистави.
Наступного дня він сам попросив маму почитати йому, а потім ще й сестру, коли та повернулася зі школи, а ввечері ще і тата.
