Жив-був на світі коник, був він дуже пихатим і звали його Денді. Ще коли він був маленьким і тільки вчився стрибати разом з іншими кониками, він завжди стрибав вище всіх. Але вчитель завжди нагадував йому:
– Денді, ти повинен вчитися не тільки великим стрибкам, але і маленьким.
– Ні, – відповідав Денді, – я коник особливий, не такий як всі. Я визнаю тільки великі стрибки.
Так він і не навчився робити маленьких стрибків. Одного разу він вийшов з дому пострибати і зустрівся з равликом Олівією.
– І не набридло тобі таке повільне життя? – запитав він. – Цілий день повзеш і повзеш з власним будинком на спині.
– Ну що ти, – відповіла Олівія. – Я люблю повзати.
Мені дуже подобається бути равликом, особливо коли йде дощ, а у мене в раковині завжди затишно і сухо. І потім: я ніколи не запізнююсь додому – будинок завжди при мені! Сподіваюся, ти розумієш, що я маю на увазі? Бути равликом так цікаво!
– Що ж, – сказав Денді. – про смаки не сперечаються. Привіт! – І він застрибав геть, дуже гордий собою.
Він і справді був прекрасним стрибуном. Всі коники хороші стрибуни. Але Денді за один стрибок долав тридцять сантиметрів – це величезна відстань, якщо врахувати, що сам він був у десять разів менше. І все-таки дечого він робити не вмів. Не вмів робити маленьких стрибків. Він не міг стрибнути на п’ятнадцять або на десять сантиметрів – тільки на тридцять. Стрибок – і тридцять сантиметрів позаду!
Поки він розмовляв з Олівією, прийшов час обідати, і Денді поспішив додому. Він був уже біля самого будинку – лишалось якихось десять сантиметрів, – але потрапити додому ніяк не міг, тому що, скільки він не стрибав, він кожен раз перестрибував через свій будинок. Адже він не вмів робити маленьких стрибків!
Бідолаха Денді вже почав втрачати терпіння і жахливо злився, але тут, на щастя, з’явилася – хто б ви думали? – равлик Олівія зі своїм будиночком на спині.
– Ось бачиш, Денді, – сказала вона, – равликам теж є чим пишатися. Принаймні додому вони потрапляють без всяких турбот!
У Олівії було добре серце (майже всі равлики добрі, якщо тільки не встануть з лівої ноги), і вона запропонувала Денді:
– Залазь до мене на спину, я відвезу тебе додому!
Денді дуже зрадів, тут же сів на неї верхи, і равлик повезла його до дому.
– Дякую тобі, Олівія, – сказав він. – Тепер я сам бачу, що великі стрибки – це ще не головне на світі!
– Правильно! – сказала Олівія. – Маленькі стрибки теж потрібні. Будь здоровий, Денді! До побачення!