Був один король, що мав лиш одного сина. А той син був ще дуже молодий, може, мав десь так сімнадцять або вісімнадцять років; він ходив усе з своїм татом на полювання. Та одного разу якось в лісі, не хотячи розлучилися, й розійшлися. На того молодого натрафила десь в лісі біда та й його ухватила й занесла на хмарах так далеко, що він і сам не знав куди – десь геть на край світа до найстаршого чорта. А в того чорта були три доньки – всі три однакі, дуже файні. Ну, як його вже принесло хмарами до того найстаршого чорта, він там переночував, а рано взяв його той найстарший чорт та й повів у ліс, відміряв йому сто моргів лісу – самих дубів – та й каже:
– Маєш мені нині до вечора цей ліс – цих сто моргів – зрубати та й порізати, та й в шуги скласти. А як мені то не зробиш, то будеш повішений або розстріляний.
Та й лишив його, а сам собі пішов геть. А він так зажурився, так йому жаль умирати, але що, коли добре знає, що не годен сам і за рік тілько лісу скласти в шуги, а не то за один день. Він і не зачинає нічого робити, бо знає, що йому однако вмирати, хоть би робив так, щоб аж розпирався, а хоть нічого таки не буде й зачинати. Сів та й плаче.
Вполудне виносить йому їсти того чорта донька найстарша та й каже:
– А ти чого плачеш?
Він каже:
– А як же не плакати, коли мені твій тато заміряв сто моргів цього лісу та й казав, що як до вечора не зітну та й у шуги не складу, то мене або завісять, або розстріляють.
Вона каже:
– А оженишся ти зо мною?
Він каже:
– Чому ні, оженюся.
Ну, то не журися нічого, їж та лягай спати.
Він попоїв та й ліг спати, а вона дал а чортам знати й сказала, аби їй зараз той ліс стяли, порізали та й у шуги склали. Чорти як пустилися та й за півгодинки увесь ліс дʼземлі звалили. А нім він один сон проспав, то вже шуги стояли готові, та й він нікого не видів, лиш її, що коло нього сиділа.
Вона каже:
– Ну тепер ти бери сокиру та й собі щось ніби поковтуй коло шугів, аби тато видів, що ти щось робиш, як прийде дивитися, чи ти стяв ліс. А я йду додому, аби тато мене тут не застав.
Він так і зробив. Узяв сокиру та й ходить помежи шуги, щось поковтує, ніби щось поправляє. А найстарший той чорт виходить та й дивиться, що він щось поправляє, та й каже:
– А що, стяв-єс увесь ліс?
Він каже:
– Таж-єм стяв, от дивіться, що-м стяв. Чорт подивився, пообзирав шуги та й каже:
– Ну, ходім додому.
Прийшли вони додому та повечеряли, чорт дав йому екстра-цимбрю (кімнату) та й казав у ній спати.
Рано як пробудився й поснідав, чорт прийшов до нього та й каже:
– Ходи зо мною.
Він пішов з ним, а той завів над море таке велике, що оком його не мож зоздріти, та й каже:
– Маєш мені до вечора це море вичерпати так, щоби тут була суха земля. А як не вичерпаєш, то будеш або повішений, або розстріляний – памʼятай собі!
Він взявся черпати то море. Черпає, черпає, може, зо дві години, але й знаку не слідно, аби води зменшувалося. А він так зажурився, так йому жаль умирати, але що, коли добре видить, що не годен і за ціле своє життя тілько води вичерпати, а не то за один день. І він лишив черпати, бо знає, що йому однако умирати, чи сяк, чи так, хоть би черпав так, щоб аж розпирався, а хоть не буде нічого робити. Сів та й плаче.
Вполудне виносить йому їсти середуща донька чортова й видить, що він плаче, та й каже:
– А ти чого плачеш?
Він каже:
– А як же мені не плакати, коли твій тато казав, що як це море до вечора не вичерпаю, то мене або завісять, або розстріляють.
Вона каже:
– А оженишся ти зі мною?
Він каже:
– Чому ні, оженюся.
– Ну, то не журися нічого, їж та лягай спати. Він попоїв та й ліг спати. А вона дала чортам знати та й сказала, аби їй зараз то море вичерпали та й висушили. Чорти як пустилися та й за малу годину вичерпали та й випили геть усю воду з того моря.
А нім він один сон проспав, то вже була там суха земля, де було море, і він нікого не видів, лиш вона сиділа коло нього та й каже йому:
– Ну тепер ти йди та щось ніби роби, поправляй, аби тебе тато застав при роботі, як прийде дивитися, чи ти вичерпав море. А я піду додому, аби мене тут тато не застав.
Він так і зробив, а вона побігла додому. Увечір вийшов найстарший чорт та й каже:
– А що, вичерпав-єс?
Він каже:
– Таж-єм вичерпав, от дивіться, що-м вичерпав.
Той взяв його додому, повечеряли та й пішли спати. А рано прийшов знов до нього найстарший чорт та й каже:
– Ходи зо мною.
Він пішов. А той його знов привів на то місце, що вчора, та й каже:
– Маєш мені до вечора це поле, що-с вчора висушив, виорати та й засіяти пшеницею, ту пшеницю ізжати та й до вечора в клані скласти. А як не зробиш так як тобі кажу, то будеш або повішений, або розстріляний – ну, памʼятай же собі.
Та й сам пішов собі геть від нього. А він як то вчув, та й таки засторопів, бо йому й на думку не приходило, щоби то так мож було зробити. Він і не зачинає нічого, лиш сів та й плаче до розпуки, бо жаль було вмирати, а знав, що йому вже ніщо не поможе. Плаче він так аж до полудня і не зачинає нічого робити.
Виносить йому їсти наймолодша донька того чорта ї уздріла, що він плаче, та й питає:
– Чого ти плачеш? – бо їй жаль його зробилося.
Він каже:
– А як же мені не плакати, коли твій тато сказав, що як нині до вечора не зорю оце поле й не посію на ньому пшеницю, як ще до вечора не зберу тоту пшеницю в клані, то мене або повісять, або розстріляють.
Вона каже:
– А оженишся ти зо мною?
Biн:
– Чому ні, оженюся.
Вона:
– Ну, присягни ж мені, що оженишся.
А він каже:
– Ну , як же я можу з тобою ожинитися, коли ви всі три однакові, так що я вас не можу розпізнати та й намість (замість) тебе можу з другою ожинитися?! To як можу присягати?
А вона каже:
– Я вже на то дам раду, що ти мене пізнаєш, лиш присягни.
Він взяв та й присягнув. А вона каже:
– Дай же ти мені свій перстінь, а я дам тобі свій, та й лиш подивишся на свій перстінь, зараз мене пізнаєш межи сестрами.
Ну вже вони заміняли перстені, а вона каже:
– Ну, тепер ти не журися, їж та й лягай спати.
Він попоїв та й ліг спати, а вона дала знати всім чортам та й наказала їм, аби зараз то поле зорали, засіяли пшеницею та й аби зібрали ту пшеницю в клані. Чорти зараз пустилися та й за мінуту зробили все так, як вона розказала. Той пробуджується та й дивиться, а то вже стирти з пшеницею на тім полі. Він утішився, а вона каже:
– Ну тепер я біжу додому, аби мене тато тут не застав, як вийде дивитися, чи ти зробив то, що він казав тобі зробити. А ти йди та щось ніби поправляй клані, аби тебе тато застав при роботі. І памʼятай за присягу й за перстінь, та й побігла додому.
А він встав, взяв граблі та й ходить помежи клані, щось ніби загрібає, поправляє. Старий надходить та й питає:
– А що, зробив-єс, що-м ти казав?
Він каже:
– Ну, таж-вм зробив, а подивіться, що-м зробив.
– Ну, ходім додому.
Прийшли вони додому, повечеряли та й лягли спати.
А на другий день приходить до нього старий чорт та й каже:
– Оженишся з моєю донькою?
Він каже:
– Ну, та як хочете, аби-м ожинився, то оженюся.
А чорт каже:
– Ну то ходи зо мною.
Та й повів його ід своїм донькам. Прийшли дʼним, а то стоять три дівки, всі три однакі та й однако убрані, доста того – три, як одна. Чорт каже:
– Ну, котру собі вибираєш?
А він глипнув по руках, уздрів свій перстінь, та й каже:
– З оцею оженюся.
А чорт сказав, аби знов пішли перебратися інакше, але всі три однако, та й аби стали інакше в ряді, як перше. Перше та наймолодша стояла на краю, бо вони стояли по старшині. Ну вже вони стали в ряд так, що та наймолодша була всередині. Чорт привів його дʼним та й знов питається, котру собі вибирає. А він знов пізнав по перстеню та й каже на середню:
– Оцю.
Він (чорт) знов казав їм перебратися та й стати так, аби та наймолодша стояла на тім місці, на котрім насамперед стояла найстарша, та й приводить його ід ним, та й каже:
– Ну, котру собі вибираєш?
А він знову глипнув на перстінь та й каже знов на наймолодшу:
– Оцю.
Чорт каже:
– Ну, то оженишся з нею.
Але чорт десь вийшов з дому, а він її підмовив, аби вона з ним тікала до його краю, що там ліпше й веселіше та й що він великий багач. Вона дала намовитися, та й утекли. Вона його взяла на хмари, та й тікають що можуть. Чорт прийшов додому, а їх нема дома. Він розіслав чортів на всі боки, аби довідалися, де вони. Але всі поверталися, кажуть:
– Не знати де. Були ми скрізь по всій землі, та й ніде нема.
Але надбігає ще один та й каже, що втекли хмарами в край того королевича. А стара чортиця – нібито жінка того найстаршого – каже свому чоловікові:
– Біжи, аби-с мені їх зараз завернув.
Він, чорт, перекинувся в грім та й летить за ними. Вже мав їх подогонити, але вона, та донька чортова, подивилася назад себе, ніби обіздрілася, уздріла його та й перемінилася сама у воду, а королевича перемінила в слуп, та й поставали. А він (чорт) прибіг до води та й вернувся назад додому, каже:
– Втекли, не видів-єм їх ніде, лиш видів воду та й слуп.
А чортиця каже:
– Таже та вода, то вона, а слуп, то він, бодай же тебе, нащо-с такий дурний! Біжу я сама за ними.
Перекинулася в блискавку та й летить хмарами. А вони, як старий чорт вернувся, знов тікали хмарами що могли. То вже великий час минув, нім він вернувся додому, нім їй розказав та й нім вона пустилася здоганяти. Але вона як перекинулася в блискавку, як пустилася хмарами та й подогонила. Вона, та донька чортова, обіздрілася та й пізнала свою маму, що здоганяє, та й в той раз перекинулася в море, а він – у хрест. А стара чортиця прибігла до моря й до хреста та й дивиться, що вже дальше нічого не видко, та й сама обійшлася, ніби не пізнала, що море – то ї донька, а хрест – то він, того короля син, та й вернулася додому. А вони за той час утекли додому, ніби до тата його. Як вони прийшли, то дома ним дуже утішилися, звичайно, не виділи його через довгий час, бо хто знає, як довго його не було. Вже гадали, що його ніколи не будуть видіти, що може вже вмер або що його щось в лісі розʼїло.
Але він, королевич, як вже прийшов додому, її не схотів, тої чортової доньки, прогнав її від себе. А його тато вибрав йому таки в своїм селі дівку в якогось доброго багача. Але як він ту чортову доньку прогнав, то йому умкло (замкнуло) мову так, що не говорив, а донька того багача не хотіла за нього йти. Але її зачали силувати, та й таки вже мало бути весілля.
В тім селі був мельник, а він мав служницю. Та служниця була паскудна. Вона пішла по воду до кирниці. А та чортова донька, що її той не хотів, пішла та й влізла в кирницю. Служниця прийшла по воду до тої кирниці, уздріла її та й гадала, що то вона уздріла свій образ у кирниці, та й гадала, що то вона така файна. Кинула коновками ід землі та й каже: «Але світ забув, щоби я, така файна, вам, мельникам, служила». Та й пішла собі геть, а коновки лишила. А та чортова донька вилізла з кирниці, взяла коновки, зачерла води та й занесла до мельника й каже:
– Принесла-м вам коновки, що ваша служниця кинула коло кирниці та й казала, що вона, така файна, не буде вам служити, й собі пішла геть. Якби-сте хотіли, то я би у вас служила.
Мельник прийняв її на службу, та й вона служить. А той син того короля прийшов до млина молоти вже на весілля. Вона його уздріла та й зачала з ним щось говорити, та й йому трохи попустило мову. Ну, пішов він додому, а до млина прийшов багач также молоти на весілля. З ним прийшла і його донька, що мала віддаватися за того сина королевого, уздріла ту служницю, як прийшла додому та й каже:
– Як мені справите таку одежу, як має мельникова служниця, то піду за нього – за того сина королевого, а як ні, то ні.
Але такої одежі ніде не мож було купити. А вони що не що робити – пішли зичити одежі в мельникової служниці. Прийшли до неї, а вона каже:
– Як мені позволите з князем спати одну ніч, то позичу, а як ні, то ні.
Ну, не було що робити, мусили їй позволити. А вона як зачала його просити, аби з нею таки оженився, каже:
– Видиш, я тебе вирятувала від смерті та й єм лишила свого тата й маму, та й пішла-м з тобою, куди-с сам хотів. Якби не я, то ти би вже ніколи не був видів ані свого батька, ані мами, ані хати своєї, а ти мені за то так відплачуєш – га?!
Доста того, що як зачала його конопатити, та й його так загулюкала, що він таки з нею оженився.
