Кукурідло
Заслухався Півень-кукурідло: ну й ловко ж, доладно й милозвучно кує Зозуля… «Дай-но, – думає, – втну і я такого, мені це просто». Скочив на тин, дзьоба роззявив та як галасне:
– Ку-ку-рі-ку!…
Заслухався Півень-кукурідло: ну й ловко ж, доладно й милозвучно кує Зозуля… «Дай-но, – думає, – втну і я такого, мені це просто». Скочив на тин, дзьоба роззявив та як галасне:
– Ку-ку-рі-ку!…
Дощове видалося літо, й дашки над хатинами лісових мешканців, – у кого домівка під соломою, в кого під очеретом, – почали протікати. Відтак ухвалила вся мокра громада: час уже замінити ті нетривкі матеріали черепицею: вона ж бо й для ока любіша і, головне, на довгий вік…
– І за що тому Бурякові від людей шана, не розумію? – дивувався Будяк.
Воно, як глянути збоку, й справді дивно: Будяк розбудячився крислатий та пишний, малиновий його цвіт за версту видно; а Буряк…
Багато років стояв понад шляхом велетень Дуб. Вік його Тіні був менший, бо в дні, коли над Дубом клубочилися хмари, вона пропадала. Та тільки-но минала негода й знову виглядало сонце, Тінь поверталася, щоб зайняти своє місце – часом більше, ніж сам Дуб…
Хоч Млин прослужив громаді вже багато років, він і досі справно молов борошно. Напечуть, бувало, з того борошна рум’яних пухких млинців, їдять та й підхвалюють:..
Ускочила спритненька Галушка до каструлі, де кипіли Вареники. «Зварять, – гадає собі, – вкупі, мо, й мене за Вареника матимуть»…
Раз якось у сільце потрапив Чиж-бідак.,
Сердега в нім і бився, і крутився,,
А Голуб молодий над ним іще й глумився.,
«Ну й сором», — каже: «серед дня, дивак…
Розводячи, неначе міх, свій рот,
Повчав Козу бурмило Бегемот:
— Чого стрибать, яка у тім потреба?
Що? Спорт? Дурниці! Соромно за тебе…
Гусак і Качур,
Друзі з давніх пір,
Якось з ставка
Верталися у двір,
Аж їм назустріч…
На цирковій арені
Дресирувальник із Ведмедем виступав,
За кожний номер цукор із кишені
Він Клишоногому давав.
Старався з усіх сил «артист»,
Ведмежий свій показуючи хист…
Один заможний господар
Надумався Вовків злякати.
«Що,— каже,— той вівчар
Собак дві сотні назбирати!»
Здається б, і гаразд було:
Вовки полохать перестали…
«Мабуть, на небі звісно стало
(Про себе Віл в кошарі гомонів)
Про те, що ввесь мій вік я все за двох робив
Да й витерпів-таки чимало, –
Що в плузі силковавсь, копиці волочив…
У селi в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцевi. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловiк не зник iз очей, i повернувся до двору.
— Що це тобi дало? — спитав другий собака.
— У всякому разi не так нудно, — вiдповiв той.
Свиня з Мурашкою сперечалися, хто з них двох багатший. А Віл був свідком і побічним суддею.
— Чи ж багато у тебе хлібного зерна? — спитала з гордовитою посмішкою Свиня. — Ану-бо, поясни, шановна пані…
Неподалік від озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці й виспівував Чиж. Поблизу нього крякав собі й Ворон, та, бачачи, що Чиж не полишає співати, сказав:
— Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?
На буйний Чуб
Сваривсь похмурий Лоб:
— Як міг би, то мене
Всього закрив на зло б! —
Коли ж від Чуба…
— Гасаєш все навкруг отар,
Пильнуєш їх від Вовка?
— А ти? — питає Пес Кота…
Грабіжник Вовк
Був спійманий якось,
Відповідати
Перед Левом довелось.
— Що, грабувать?! …
“Чого, брате, так збілів?
Що з тобою сталось?”
– Ах, за мною
через став
Аж сто вовків гналось!
“Бог з тобою… Сто вовків!…
У лузі Маківка весною зацвіла,
Проміж других квіток як жаром червоніла;
До єї раз у раз літа бджола,
Бабок, метеликів над нею грає сила.
Пройшов день, два, і з неї цвіт опав,
І Маківка осиротіла…
Сорока Орлові казала: — Скажи мені, чи тобі не набридло невпинно вихором шугати у безкраїх небесних просторах — то вгору, то вниз, наче по гвинтових …
Колесо годинникової машини спитало у Другого: — Скажи мені, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в інший бік? — Мене, — відповіло …
У давнину, коли ще черепахи вчилися в орлів літати, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, як у байці мудрого …
Лис-батько в ліс приніс курча
І так дітей своїх навча:
— З вас кожен мусить хитрим бути,
Уміти інших обманути.
На цей раз м’яса вам не дам…
В столиці лісовій чи на периферії
(Не так важливо — суть одна)
На Зайця покладалися надії
Як на прудкого бігуна.
Й, коли наблизились міжлісові змагання…
Привіз дідич раз на свята
І зі школи сина
І не може натішитись,
Що вчена дитина…
«На що, до халепи, той розум людям здався?» —
Раз Дурень здуру — бовть!.. Розумного питався.
«На те,— озвався сей,— коли кортить вже знать,
Щоб дурням на сей спрос цур дурнів відвічать»…
На хату стягшись, Селянин
Купив на ярмарку дійницю та корову.
І от через діброву
Тихенько брів собі шляхом додому він,
Та враз Розбійнику попався…
По вулицях Слона водили,
Для показу, видать, —
Як звісно, в нас з Слонів привикли дивувать, —
Так за Слоном багато гав ходило.
Звідкіль тут не візьмись, назустріч Моська їм…
Над помарнілою від спеки стороною
Велика хмара пронеслась;
Не освіживши землю й краплею одною,
Вона густим дощем над морем розлилась
І вчинком цим хвалилася перед горою…