Трапилось якось, що наш Бог Святий одного дня захотів походити по райському саду і взяв із собою усіх апостолів та праведників, так що на небі, крім святого Петра нікого не зосталося.
Ідучи, Бог звелів Петрові, щоб поки він подорожуватиме, нікого той не впускав за браму Царства Небесного, бо, як відомо, апостол Петро стояв на варті біля тієї брами. З тим і рушив Бог.
Аж ось, за деякий час після того, хтось постукав в браму до Царства Божого. Петро спитав, хто там такий і чого йому треба.
— Я — бідний, чесний кравець, — озвався голос,— і благаю, щоб було мене пущено в Царство Небесне.
— Авжеж, совісний, — промовив Петро— як злодій на шибенниці! Ти своїми довгими пальцями добре людей обманював, крав в них і сукно й тканину. Не місце тобі бути на небі, бо Господь не велів нікого впускати в Царство Небесне, поки він у дорозі.
— Зробіть ласку, згляньтеся! — благав кравець.— Якщо брав я які клаптики, то хіба ті, котрі викидають люди в смітник, або обрізки та окрайки. То невже-ж це крадіжка, чи може бути про них мова? Гляньте, я шкутильгаю, бо натер ноги в дорозі, я нездужаю вернутися назад. Пустіть мене до себе, я буду найретельніше робити найважчу роботу. Я буду няньчити дітей, мити їх пелюшки, шурувати й змивати ослони й підлоги, де вони насмітять, буду латати їхню подерту одежину. Тільки пустіть.
І Святий Петро зглянувся й відчинив браму до Царства Божого, не дуже широко правда, — аби міг проскочити худий кравець через щілину, і звелів йому сісти за дверима тихенько, нищечком, щоб, як вернеться, не побачив його Господь і не розгнівався на святого Петра. Кравець обіцяв слухатися.
Та коли одного разу вийшов святий Петро за браму, він зараз же вискочив зі свого куточка й пішов шастати по всім закуткам і закапелкам Царства Небесного, бо був дуже цікавий і хотів бачити увесь тутешній розпорядок. Ото так нишпорячи, прийшов він до такого місця, де стояло багато ослонів та позолочених крісел, а посередині великий золотий престол, увесь прикрашений дорогоцінним камінням та всякими оздобами. Він був далеко вищий всіх інших крісел, біля нього стояв маленький ослінчик під ноги. Це був Престол самого Бога, на котрому він сидів, як бував дома, і дивився звідтіль на всю землю, щоб бачити, що там діється між людьми.
Спершу кравець довго стояв, тільки розглядаючи дива на тому Престолі, бо дуже він йому сподобався, більш, ніж все інше. Потім вже не міг вдержатися. Закортіло йому посидіти на Божому Престолі. От він заліз на гору та й сів. Тоді стало йому видно все чисто, що робиться на землі.
Дивлячись униз, кравець помітив якусь стару гидку бабу, котра стояла на кладці біля криниці й прала. А прала вона чужу білизну, то дві сорочки, чи щось там, взяла та й приховала. Кравець страшенно розгнівався, бачучи таке злодійство, схопив з під ніг ослінчика й просто пошпурив його з неба на землю на голову злодійки. Та як він уже не міг дістати назад того ослінчика, то тихесенько зліз й вернувся крадькома назад у свій закуток за брамою, і вже там таким турецьким святим сів, ніби зроду й води не скаламутив.
Як вернувся Творець-Вседержитель додому з усім своїм почтом апостолів і праведників, то хоч і не помітив кравця в прибрамному закутку, та як сідав на Престол, то відразу побачив нестачу свого ослінчика під ноги. Тоді Він гукнув святого Петра й спитав того, де дівся його ослінчик. Святий Петро того, звичайно, не знав. Тоді Бог став далі допитуватись, чи не впускав, він сюди кого без нього.
— Нікого тут не було, — відповів Петро — тільки упрохався кривий кравець, так я його впустив у самий куточок зараз за брамою, то там він і досі сидить.
Тоді звелів Господь привести до себе кравця й спитав того, чи не брав він часом ослінчика, і як брав, то куди його запроторив.
— О, Боже Милосердний! — сказав весело кравець— я його з пересердя кинув на землю, на голову однієї баби, котра, перучи чужу білизну вкрала, дві сорочки.
— Ах ти, ледащо! — розгнівався Бог та як би я, так судив, як ти судиш, то, як тобі здається, що б я мусів уже давно тобі зробити за крадіжку? Та в мене не вистачило-б ні ослонів, ні крісел, ні стільчиків, на таких як ти грішників. Тобі не місце на небі, зараз же йди мені геть з Царства Небесного, щоб знав, куди ти попав. Тут ніхто не сміє нікого карати, крім мене.
Прийшлось Петрові впихати шевця знову за браму. А так як був кравець в драних черевиках, і ноги з мозолями, то взяв він костура в руку та й потяг до будки, де сидять та розважаються богобоязливі солдати.