Крук і Ворона

Стояв могутній дуб, високий та крислатий.
До нього люд щоденно учащав,
Бо жив там мудрий Крук, на витівки багатий,
Майбутнє з висоти він кожному віщав.
І слава Віщуна в світах витала.
Юрба навкруг зростала і зростала.
Якось поживи Крук подавсь шукать.
А заздрісна Ворона язиката
На дуба — фіть! — і стала долю прорікать.
Про себе дума: «Славу хочу мати!
І славу ту мені
Дадуть віщання голосні!..»
Та хто віщання слухав — вуха затикали,
Мерщій тікали:
— Сидиш-то ти на сідалі Крука,
Та… голова у тебе не така!