В покої чепурнім, оздобленім розкішно,
На підвіконні, в вазах дорогих,
Квітки підроблені, з живими поряд, пишно
На стебелинках дротяних
Гойдалися чванливо,
І виставляли всім красу свою на диво.
Почав тут дощик накрапать.
Квітки тафтянії Юпітера благають
Той дощ угамувать;
Всіляко дощ вони і лають, і картають.
«Юпітере!» — кричать: «спини цей дощ, схились,
І подивись,
Яка від нього в світі мука.
Вже ніяк тут по вулиці пройтись,
Кругом лише калюжі та грязюка». |
Проте, дурних благань не слухався Зевес,
І дощ собі пройшов, як слід було, з небес,
І світ воскрес.
Повіяв вітерець; природа відживилась
І зелень вся неначе оновилась.
Тоді і на вікні живії Квіти всі
Розвинулись в усій своїй красі.
Від зливи розцвіли ясніше,
Свіжіш і запашніше.
А в штучних тих Квіток одразу гонор зник.
Позбавлених краси, їх кинули в смітник
Навік.
***
Таланти справжнії за критику не зляться:
Не шкодить їм вона, а живить залюбки.
Лише підроблені квітки
Дощу бояться.
Переклад М. Пригари