Іде циган по діброві
(Десь лихе носило),
При нім пара вареників,
Люлька та кресило.
Чорний, темний, як та хмара,
По лісі блукає:
Іскривився, курить люльку…
Аж Лев вибігає.
Вибігає, став, питає:
«Хто ти, чорний враже?»
«Скажи перше, хто ти, враже?» —
Циган йому каже.
Стрепенув звір головою.
«Я Лев»,— промовляє.
«Ти Лев собі, а я Пролев!» —
Циган одвічає…
«Ходім битисьі» — Лев говорить.
«Та ходімо, враже!
Тілько я ще не обідав,—
Циган йому каже.—
Як даси що попоїсти,
Трохи підкріпитись,
Тоді піду із тобою
В чисте поле битись!»
«Та нічого,— Лев говорить,—
З тобою робити!
Мушу тобі на закуску
Хоч телицю вбити!..»
І кинувся межи стадо,
Телицю вбиває;
Пазурями шабатус,
Шпуру іздирає.
Оббілував, як годиться,
Сів коло телиці;
А цигану дає шкуру
І шле до криниці.
«Біжи,— каже,— до криниці,
Та не забавляйся:
Як набереш води повну,
Бігцем повертайся!»
Пішов циган та й криницю
Навкруги копає…
Лев приходить. «Що ти робиш?» —
Цигана питає.
«Таже бачиш, що я роблю:
Криницю копаю!
Що я тобі шкурлатами
Все черпати маю?!
Принесу тобі криницю,
Та й роби, що знаєш!»
«Ну, небоже,— Лев подумав,—
Добру силу маєш!..»
І нагнувся, сам у шкуру
Води набирає,
А цигана за дровами
У ліс посилає.
Пішов циган, дере лико,
Дуб до дуба в’яже…
Лев приходить, подивився.
«Що ти робиш?» — каже.
«Таже бачиш, що дубину
Докупи збираю;
Отак візьму усю разом
Та й повириваю!..»
Подивився Лев на нього!..
Махнув головою.
«Оце,— думає,— на лихо,
Здибався з бідою!..»
Бере його до телиці
Живо відсилає,
А сам дуба молодого
При землі ламає.
Зламав дуба молодого,
На кряжі кряжує
Та й, сердешний, нагадався,
Що вогню бракує…
Приніс дрова та й гадає,
Де вогню узяти.
Але циган йому каже:
«А що, Леве-брате?
Вдарим в камінь пазурями!
Хто вогню добуде,
То той у нас і без бійки
Найсильніший буде!»
Ідуть вони до каменя!..
Разом поставали.
Як ударив Лев у камінь —
Пальці позлізали…
Заревів Лев, підняв лапи —
Лапи об’юшило!
А наш Пролев добуває
Губку та кресало.
Як ударив — скала ціла
В іскрах загоріла
І одразу суха губка
Димом задиміла…
Ідуть вони до телиці,
Вогонь розкладають;
Розбатовують телицю,
Стегна запікають.
Запікають тлусті стегна,
Обід спорядили,
Спорядили обід ситий,
На двох розділили.
Посідали і балують.
Лев аж припадає;
А що циган вже й наївся —
Решту розкидає.
А за ним голодні птахи
Купами літають;
Що розкине вражий циган —
Мигом поїдають…
Лев поглянув — його Пролев
Вже й кісток не має,
Лежить собі проти сонця,
Живіт вигріває.
«А що, брате, будем битись?..» —
До цигана каже…
«Та вже ж битись, не миритись!
Але чекай, враже.
Возьми перше стисни камінь —
Як води добудеш,
То тоді ти і без бійки
Найсильніший будеш!..»
Бере камінь Лев у лапи,
Потряс головою;
Як потисне… камінь тріснув,
Сиплеться мукою…
«Видиш, враже,— циган каже,—
Й води не добудеш!
Та як же ж ти зо мною
Боротися будеш?
Отак тисни, як я тисну»,—
Циган промовляє
Та руками вареника
Щосили стискає…
Заюшила сироватка…
«Видиш,— циган каже,—
Що вас двадцять таких левів
Того не докаже!»
Та ще лучне вареника
Перед Левом тисне!
Тепер,— каже,— бісів Леве,
Хто з нас лучче свисне?»
Підійнявся Лев могучий,
Як на лапи стане,
Та як свисне, та як клясне!..
Аж волосся в’яне!..
«Тепер я вже,— циган каже,—
Тілько не дивися!
А то й очі повилазять,
І сам повалишся!»
Лев нагнувся, сплющив очі,
Стоїть, ані писне…
А той його ломакою
Як під вуха свисне!
Зашуміло, загуділо,
Задзеленькотіло,
І в очах стома свічками
Запалахкотіло…
«Не чорти ж мені надали
З тобою зчепитись…
Ні, небоже, що вже хочеш,
А не буду битись!»
«Е, боїшся, бісів Леве!» —
Циган став казати.—
Неси, враже, шкуру грошей
До моєї хати.
Тоді тілько я з тобою
Миром помирюся…
Як не хочеш, то я зараз
Із тобою б’юся!..»
Став, подумав Лев могучий:
Нічого діяти!
Коли хоче біда грошей,
То тра біді дати…
Бере шкуру, йде за грішми,
Повну набирає,
Несе її за циганом,
Аж чоло впріває…
Привів циган його в кузню
Межи циганята.
«Скидай,— каже,— Леве, шкуру,
Ото моя хата!»
Лев скидає йому шкуру,
Кузню оглядає;
Аж циганя із-під вугля
Штабу витягає.
Розпалилась тая штаба,
Світить і біліє,
Розсипає з себе іскри…
Жаром червоніє…
Поглядає Лев на штабу…
«Що то,— каже,— брате?..»
«А попробуй,— циган каже,—
То сам будеш знати!»
Як вхватився Лев за штабу —
Боже, твоя воле!..
Завертівся, замотався
Та кулею в поле!..
«Нехай же їм сто чортяків! —
Каже коло ліса.—
Щоб минутку ще потримав,
То б згорів до біса!..»
1958 р.