Лев-мисливець

Було так чи не було – жив-був один дроворуб, і був у нього осел. Щодня ганяв дроворуб осла в пустелю, навантажував його хмизом і колючками.
Цілий день змушував його працювати, а ввечері кидав йому оберемок грубої соломи. Змучився осел від такої життя, і став він думати про те, як би вирватися з рук дроворуба. Розуму в нього вистачило лише на те, щоб прикинутися хворим.

Одного вечора вернувся осел із степу втомлений і змучений, не став їсти соломи і впав на землю.

Вранці дроворуб прийшов за ослом, побачив його в такому стані і засмутився. «От, захворів мій осел,— погані мої справи».

Тут він ще раз глянув на віслюка, бачить, той зовсім на землі розпластався. «Не схоже, щоб осел швидко одужав,— сказав дроворуб собі,— а тримати хворого осла мені не вигідно, та він уже, мабуть, своє відслужив, сил у нього більше не залишилося. Краще підніму я його і геть прожену!»

Тут дроворуб змусив віслюка підвестися, оглянув його; бачить, бідолаха зовсім охляв. Почухав він бороду, подумав і вирішив, що осел вже більше ні на що не придатний. Копняками він змусив осла вийти зі стайні, за допомогою своїх родичів та сусідів дотягнув його до пустелі, і відпустив на всі чотири сторони.

Осел дуже зрадів. Пішов він пустелею. Ішов, ішов і нарешті дійшов до якогось лісу, на узліссі був гарний луг. Йшов час, осел з кожним днем ставав все гладкішим і жирнішим і нарешті так зміцнів, що ніхто б не впізнав у ньому колишнього нещасного віслюка.

Якось пасся він на лузі, пощипував із задоволенням солодку траву. Тут раптом, звідки не візьмись, вийшов із лісу лев і страшно загарчав. Як почув осел це ревіння, ледь не вмер від страху.

«Що мені робити, як бути? — думає він – кинути все і втекти? А раптом я натраплю на того, хто так гарчить? Може, краще залишитися? Тоді лев або тигр, чи інший хижак кинеться і з’їсть мене! »

Але потім осел сказав собі: «В мене теж є голос, закричу я і налякаю ворога!»
З усієї сили, яка тільки була в нього, осел почав кричати, та так, що крик його пролунав на увесь ліс і долетів до лева.

Лев теж злякався і сказав собі:

«О господи, досі я думав, що голосу немає голоснішого і звучнішого, ніж у мене, але цей голос у сто разів сильніший і звучніший!  А раптом, рятуй Аллах, цей звір і сам виявиться сильнішим і більшим за мене? І навіщо я тільки в цей ліс прийшов!»

Словом, лев теж злякався, розгубився, стоїть, розмірковує: «Залишитись мені,— думає,— чи піти? Як бути, що робити?»

Отже, в одному кінці лісу осел, а в іншому лев тремтіли від переляку та страху, і якось опинилися вони один  перед одним. Осел зрозумів, що це лев. Він страшно злякався, але не розгубився і не видав себе. А лев не здогадався, що перед ним осел. Він тільки побачив, що перед ним стоїть велика струнка тварина. Став він міркувати: «Ким міг би бути цей звір?»

Хотів лев назад повернути — боїться: раптом цей звір ззаду на нього кинеться! Нічого краще не придумав, підійшов до осла і привітався з ним ввічливо та  шанобливо поцілував перед ослом землю. Осел відразу зрозумів, що лев боїться його, теж привітався і каже:

— Як ти насмілився прийти сюди? Хто ти такий, як тебе звати?

Лев відповів:

— Я лев, прийшов сюди служити тобі, бути твоїм слугою!

— А я теж лев, лев-мисливець. Я візьму тебе в слуги, але знай, якщо ти провинишся три рази, зробиш щось погане, я тобі живіт розпорю і нутрощі витягну!

— Нехай буде так! – відповів лев.

Стали лев та осел жити разом. Але осел весь час роздумував, як би йому позбутися лева.

Якось він сказав:

— О лев, я хочу поспати трохи, а ти стій поруч і охороняй мене!

Сказав це осел і ліг спати. Він сподівався, що коли він засне, лев утече. Правду кажучи, лев теж думав втекти, але злякався, що знову потрапить у лапи віслюка.

Лежить осел, наче дрімає. Раптом йому на чоло сіла муха. Лев заметушився, підскочив, обережно кінчиком хвоста зігнав муху і всіляко її вилаяв. Але тут осел почав кричати:

— Хто тобі велів проганяти муху, яка очищала мою кров? Дивись, стережись, це твоя перша провина! Горе тобі, якщо ти провинишся в другій і третій раз.

— Пробач мені,— благав лев,— я помилився, більше я не зроблю нічого подібного!

— Ну що ж, побачимо,— сказав осел.

Наступного дня осел, а за ним лев йшли лісом і трапилося їм на шляху болото. Осел ненароком ступив на небезпечне місце, загруз і потонув би, але тут лев швидко кинувся до нього, підхопив й витягнув. А осел знову давай кричати і репетувати:

— Який ти нахаба! Знову пхаєш свій ніс не у свої справи! Сам я не міг  вибратися з болота, чи що? Та чи знаєш ти, що тут могила мого батька, нехай благословить його Аллах! Я згадав його і хотів для полегшення душі прочитати молитву біля могили, а ти не дав мені зробити це! Дивись же, рахунок у твоїх руках, це вже другий твій проступок. Горе тобі, якщо вчиниш третій!

Після цього минуло два чи три дні. Обидва вони, і осел і лев, від страху один перед одним тремтіли і невідступно стежили один за одним. Якось попрямували вони до річки. Осел побачив воду і відчув, що знемагає від спраги. Увійшов він у річку напитися води, та послизнувся, течія підхопила його і понесла. Осел зовсім було захлинувся і почав кричати.

Лев кинувся у воду і витягнув його. А осел кинув на лева лютий погляд і сказав:

— Я не можу порозумітися з тобою. Немає в мене іншого виходу, крім покарати тебе за заслугами. Я ввійшов у воду, щоб умитися, а ти уявив, що я тону! Ти, мабуть, по собі судиш! Тепер я знаю, що мені треба робити!

Коли осел промовив ці слова, лев сказав собі: «Будь що буде, спробую я втекти, адже він усе одно  вб’є мене. Якщо мені вдасться вирватися з нього лап і втекти, я врятую своє життя, а якщо не вдасться, то все одно рано чи пізно я загину від його пазурів. Чим швидше, тим краще!”

Тут лев скочив з місця, кинувся в хащі лісу і швидше блискавки, швидше вітру побіг. Побачив це осел, зрадів, для вигляду пробіг за ним кілька кроків, потім зупинився і крикнув:

— Жаль, мені не хочеться гнатися за тобою, а зловити тебе мені все одно, що води ковтнути. Але я сповіщу своїх слуг, і, де б ти не був, вони зловлять тебе й приведуть до мене!

Тим часом лев біг і біг лісом і все назад озирався. Нарешті йому назустріч попалася лисиця.

— О леве,— вигукнула лисиця,— чому ти, як божевільна кішка, мчиш лісом, кидаєшся то туди, то сюди?

Тут лев розповів їй про те, що сталося з ним. Лисиця каже:

— Ми не знаємо звіра сильнішого за тебе, розкажи, які у нього прикмети!

— Він сміливіший, більший і вищий за мене,— сказав лев,— у нього довгі вуха та голосний голос.

— О бідолаха,— вигукнула лисиця,— так то був осел – твоя їжа! Ти даремно злякався його і прийняв за лева. Повернися назад, підемо до нього разом – ти розірвеш його, серце і печінку з’їси сам, а м’ясо з’їм я.

Так вона трохи заспокоїла лева і вмовила його повернутися. А осел тим часом ніяк натішитися не міг. Раптом бачить він: з’явилася з лісу голова лева, а за левом лисиця біжить. Став осел думати, як бути, а коли звірі підійшли ближче, сказав:

— Дякую, тобі лисичко, як добре ти зробила, що привела до мене цього слугу втікача. Почекай я зараз вирву в нього серце та печінку!

Почув це лев і каже лисиці:

— О проклята, о підла лисиця, виявляється, ти обманювала мене, хотіла смерті моєї!

Тут він схопив лисицю, підняв її вище, вдарив об землю, а сам кинувся тікати.

Ось і вся казка про лева і осла.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі