Жила собі зебра на прізвисько Тільняшка. Зебра як зебра. Тільки вона весь час плакала.
І вранці, і вдень, і ввечері.
І навіть уві сні плакала.
Перед обідом — хникала.
Після обіду ревіла.
Книжки читала – плакала.
Зуби чистила – сльозами заливалася.
Пісеньки — і ті співала плаксиві.
Даремно під її вікнами маленькі звірята кричали:
— Якщо хочеш здоровим бути, приклад з плакси не бери!
Даремно лікарі всілякі ліки виписували: ні жартин, ні сміхорин на неї не діяли. Нічого їй не допомагало. Навіть уколи веселина. Зебру просили, умовляли, благали:
– Заспокойся! Витри сльози! А вона ще більше плакала.
Не дарма ж у дворі висіло десять мотузок для сушіння носовичків!
Якось у гості до зебри Тільняшки зайшло слоненя Лус з фотоапаратом на шиї. Зебра дуже здивувалася. І навіть на хвилинку сльози лити перестала. А слоненя Лус і каже:
– Що з тобою? Продовжуй, будь ласка, плакати. Чи тобі набридло?
— Мені ніколи не набридає плакати. А ти чого прийшов?
— Я прийшов, щоб сфотографувати тебе. Ну, заплач! Ну що тобі шкода! А то у мене світлина не вийде.
— Мені жодної світлини не треба.
— Тобі, може, й не треба, а для журналу «Світові рекорди» вона просто необхідна.
— Які ще там рекорди?
– Звичайні. Світові. Адже ти в нас тепер чемпіонка.
– Скажеш також!
— Чесне слово, є у нас чемпіони з бігу, зі стрибків, з плавання. А ти, Тільняшко, чемпіонка світу серед плаксіїв напівсередньої ваги!
— Не хочу бути чемпіонкою! Мені це не подобається!
— А ти заплач, якщо не подобається, заплач!
І слоненя Лус приготувалося натиснути кнопку фотоапарата.
– Даремно стараєшся! Нічого в тебе не вийде! — затялася зебра.
Постояв-постояв фотограф і пішов ні з чим.
А Тільняшка з того часу так більше жодної сльозинки і не зронила.
Дуже їй не хочеться бути чемпіонкою світу серед плаксіїв напівсередньої ваги.
Всі звірі дізналися про це і вирішили так: «Напевно, у слоненя Луса не простий фотоапарат, а лікувальний, тому що він зумів вилікувати зебру Тільняшку краще за всяких лікарів!»