Що робити?
Наче тінь,
приросла до мене
лінь!
Я хотів уроки вчити —
адже в мене
стільки справ!
А вона шепоче:
— Вітю,
взяв би краще —
та поспав…
Суперечок не терплю!
Що поробиш?
Ліг — та сплю…
Вранці —
протираю очі:
ех, зарядочку б зробить!
Раптом чую —
лінь шепоче:
— Та навіщо це
тобі?!
Як тут
виберешся з ліжка?
Що зробив я?
Знову влігся…
Ну а вчора…
Ну а вчора —
навіть
соромно згадать! —
жовтенятські класні
збори довелося прогулять.
Ні, я спершу
йшов туди
радісно й охоче.
Раптом чую:
— Не ходи-и-и…—
клята лінь шепоче!
Як боротись —
невідомо.
Здався я,
пішов додому…
Став сумним я
і товстим —
тільки й справ,
що сплю чи їм,
не життя — а горе!
Навіть з хлопців
хтось гукне
у футбол пограть мене—
лінь одразу ж поруч!
І від ранку та й до ночі
щось шепоче
та шепоче…
Ех, коли б не вуха —
хто б її
послухав!