Тепле ранкове сонечко пригрівало живіт Ведмедя, який солодко спав. Йому снився чудовий сон, в якому він знайшов цілу бочку малини. Але тільки Мишко простягнув лапи до малини, як сон перебив чийсь голосний крик. Ведмедеві довелося прокинутися, а йому цього так не хотілося! Але різкі та гучні вигуки продовжували порушувати тишу Чарівного лісу.
– Допоможіть! Злодії! Мене пограбували! – волав хтось несамовитим голосом.
Ведмідь від страху витріщив очі. Його друг Заєць також підвівся, стояв на балконі і дивився вниз. Там бігав – туди-сюди, туди-сюди – товстий Якуб – двоюрідний брат Зайця.
– Хтось украв усі мої запаси! – несамовито волав Якуб.
На його крик збіглися всі мешканці Чарівного лісу: і Єнот, і Білка, і Морська свинка, і Хом’як, і Гусак, і Їжак, і миші-полівки, і Сорока, яка нещодавно поселилася в цих краях.
– У нашому лісі завелися злодії, і вони десь тут! – не вгавав товстий Якуб.
– Неправда, ми не злодії, – ляскаючи крилами, сказав Гусак.
– А хто ж тоді це зробив? – скривджено запитав Якоб.
Заєць і Ведмідь почали квапливо злізати вниз сходами зі стовбура дуба, на якому вони жили.
На дверях комори Якуба висів замок, але він ніколи не закривав його. І що ж – тепер у коморі нічого не було! Всі полиці та відділення, де зберігалися кульбабки, солодка конюшина, морква, капуста, яблука, груші та цукрові буряки, виявилися порожніми. Залишилась одна – єдина морквина.
– Серед нас є підлий злодюжка! – сердито зауважив Якоб.
– Погано, погано, – пробурчав Ведмідь.
-Треба ж! Нічого не залишилось! – хитали головами інші.
А Заєць сказав:
– Не думаю, що це хтось із нас. Однак тепер нам слід зачиняти наші комори на замок, і тоді злодіям не буде чим поживитися!
– Але якщо хтось загубить свій ключ, він більше не зможе дістатися власних запасів, – буркнув Ведмідь.
– А ми купимо однакові ключі та замки! – запропонував Заєць.
Усі заспокоїлися, окрім товстуна Якуба. Він був злий, бо вже майже добу нічого не їв. Якуб мріяв схуднути, щоб навчитися швидко бігати. І коли він думав про зниклі цукрові буряки, які тепер йому дуже не завадили б, то знову починав виходити з себе. Правда, від голоду він так знесилів, що не міг довго злитися, а тому вирішив подрімати в тіньочку горобини..
А всі звірі розійшлися займатися важливими справами. Цього вечора кожен гарненько замкнув на ніч свою комору.
А наступного ранку в Єнота зникли всі запаси! Розумний Єнот, правда, тричі повернув ключ у замку, але… там його й залишив.
– Ми повинні спіймати злодюжку! – рішуче сказав Заєць і придумав план. — Сьогодні вночі чергуватимемо в кущах.
Мешканці Чарівного лісу схвалили цю ідею.
До сутінків всі щільно підкріпилися, крім товстуна Якуба, який думав про фігуру. Звірі посідали навколо вогнища. Ведмідь грав пісеньки на губній гармошці, а решту підспівували як могли. Потім усі побажали один одному на добраніч і почали розходитися.
– Добраніч, Морська свинко!
– Спокійної ночі, Їжаче!
-Солодких снів тобі, дорогий Гусаче!
-Дякую вам! Дякую! – чулося тут і там.
Але звісно ж вони тільки вдавали, що йдуть спати: злодій міг бути близько і підслуховувати. Звірі сховалися по різних місцях у лісі.
Хтось сховався за каменем, кущем чи пнем, звідки було видно комори. Щоб злодій не зміг їх помітити, всі вимазалися брудом і обклалися гілками. Заєць і Ведмідь стояли віддалік і спостерігали за Єнотом, Білкою, Їжаком, Морською свинкою, Гусаком і польовими мишками. Товстий Якуб і Сорока причаїлися для безпеки поруч із коморою.
Зайцю і Ведмедеві здавалося дуже цікаво сидіти в кущах і чекати, коли підкрадеться злодій. Вони насторожили вуха і дивилися у всі очі. Незабаром вийшов повний місяць, і в його світлі можна було бачити будь-який рух. Проте чувся тільки спів цвіркунів і квакання жаб.
Непомітно минула година, друга. Іноді щось шаруділо в листі над їхніми головами, але це був лише маленький горобець який ворушився уві сні.
Раптом Заєць прошепотів:
– Тсс! Чуєш?
І тут Ведмідь почув дивний звук.
Друзі занепокоїлися і потихеньку стали вибиратися зі свого укриття, щоб піти у розвідку.
Ведмідь та Заєць хоробро повзли вперед і тільки вперед. Здавалося, їх ніщо й ніхто не зможе зупинити.
А шум ставав все сильнішим і сильнішим.
– Якийсь дурний злодій – так галасує! – тихо промовив Ведмідь.
Сумнівів не залишалося. Звук лунав прямо з кущів, які росли перед ними. І він був такий знайомий!
Заєць із Ведмедем обережно заглянули в кущі. І як ви думаєте, що ж? Всі їхні друзі заснули на своїх постах і солодко хропіли – один голосніше за другого! І їм було зовсім не соромно! Але найжахливіше, що злодій навідався ще раз!
Цього разу Гусак, польові миші, Їжак та Морська свинка побачили, що їхні комори також спорожніли.
– Яке нахабство! — вигукнув Якцб.
– Це треба якось припинити! – хрюкнула Морська свинка.
– Жах, жах! – підхопили решта.
«На щастя, шкода невелика, – прикинув Заєць. – Звірі ще не встигли зібрати запаси на зиму».
Злодія хотілося впіймати якнайшвидше! Треба було щось вигадати. Після сніданку всі сусіди почали обговорювати, що їм робити.
Заєць придумав новий план, як спіймати злодія і накреслив його на піску.
– Ось це так! – зрадів Ведмідь.
Він дуже пишався своїм другом.
– Про це я прочитав у книжці, – скромно сказав Заєць.
Звірі почали майструвати пастки для злодія. Цілий день вони працювали: рили глибокі ями і натягували грубі мотузки. Працювали всі, крім… Ви й самі вже здогадалися
Мешканці Чарівного лісу чимало зробили, і все було б добре, якби не одна маленька неприємність… Морська свинка, ненароком, потрапила в свою власну пастку.
Увечері знову зібралася усі разом. Сиділи тихо, дослухаючись до кожного звуку. Сьогодні злодій обов’язково має бути спійманий!
– Хотів би я знати, куди цього разу піде злодюжка, – сказав Заєць.
– І я, – озвався Ведмідь.
Інші теж не могли дочекатися, коли злодій потрапить у пастку.
Але їхні очікування виявились марними! Ніхто так і не потрапив, окрім Ведмедя, який випадково наступив на пастку! Але це ще не все.
– Мої горіхи зникли! – заверещала наступного ранку Білка, яка перевіряла свої запаси. – Хтось вкрав мої прекрасні горішки!
Товстий Якуб був готовий вибухнути від люті.
– Я ж казав, що злодій – серед нас! Інакше він би попав у пастку! – з обуренням заявив він і якось дивно глянув на Сороку.
– Це не я, це не я! – Застрокотіла та.
— Сьогодні всіх обікрали, крім нас із Зайцем та Сороки, — промовив Ведмідь.
Ось уже дві ночі поспіль вони безуспішно намагалися схопити злодія.
«Можливо, злодюжка справді серед нас», — подумав Заєць.
Але ж не міг він підозрювати своїх друзів!
Надвечір звірята прибрали всі пастки. Вони не знадобилися і більше не могли ні від кого спасти. Коли вони закидали землею останню яму, Ведмідь пробурчав:
– Що там?
І ось, що він побачив.
Прямо під великою горобиною були розсипані лісові горіхи, вишні, гриби, яблука та багато інших харчів. Схоже, злодій тут загубив частину своєї здобичі! Отак роззява… Заєць довго вивчав вкрадене.
– Хм, хм, – повторював він.
Потім походив навколо дерева, поповзав по траві.
– Хм, – не переставав Заєць. Раптом він вигукнув: – Ходімо, Ведмедю! Нам треба викопати ще одну яму!
Ведмідь нічого не зрозумів, але слухняно пішов за другом. Коли вони почали копати, Заєць поділився з ним своїм задумом.
Увечері Ведмідь і Заєць повернулися до інших звірят, які сиділи і журилися, обговорюючи нову крадіжку. І тут Заєць сказав:
– Не засмучуйтесь, ми з Ведмедем придумали дещо!
Ведмідь кивнув: він знав, про що каже його друг.
Вночі звірі знову міцно і безтурботно спали. Товстий Якуб, Єнот, Морська свинка, Їжак, Гусак, польові мишки і Сорока сопіли і хропіли, вкрившись легкими ковдрами, а цвіркуни та жаби стрекотіли і кумкали уві сні.
Тільки Заєць і його друг Ведмідь прокинулися цієї ночі. Але зовсім не для того, щоб сидіти і чекати в засідці, як раніше…
Деякий час нічого не відбувалося, потім злодій з’явився на балконі. Тепер його живіт став круглим, як куля. І, схоже, він набив усі кишені їжею, яка тільки могла туди влізти. Приголомшений, Ведмідь подивився на свого друга. Але Заєць знову приклав палець до губ: «Тсс!»
Злодюжка, похитуючись, поліз униз зі своїм важким вантажем і двічі, втративши рівновагу, мало не впав.
Заєць і Ведмідь затамували подих.
Потім злодій, щоб трохи відпочити, постояв на місці і пішов у напрямку дерев.
– Ідемо за ним! – тихенько скомандував Заєць.
Тут з-за хмар вийшов місяць. На секунду злодія можна було чітко розглянути. Але раптом він ніби провалився крізь землю!
– Тримай його, тримай! – закричали обоє друзів і з усіх ніг помчали туди, де він раптово зник.
Злодій і справді впав в яму, вириту напередодні Ведмедем. На м’якій землі сидів Якуб і жадібно поїдав шматок пирога та цукрові буряки! Як не дивно, він не бачив своїх друзів і продовжував наминати за обидві щоки.
– Якубе, як тобі не соромно?! – засмутився Заєць.
Якуб злякано здригнувся і озирнувся. Здавалося, він не розумів де знаходиться. І в цей момент Зайцеві стало зрозуміло: його брат – лунатик. Лунатики встають вночі з ліжка і блукають, самі не знаючи про це. Він читав про них у книжках.
Якуб нічого не їв цілий день, і тому вночі у нього прокидався звірячий апетит. А оскільки він не міг з’їсти себе, то вирушав на пошуки їжі.
Ось так.
Якуб ні про що не здогадувався і не розумів, чому не худне, адже він думав, що нічого не їсть! Йому стало дуже соромно, бо він підозрював у крадіжці всіх навколо! Якоб почував себе жахливо.
– Я прошу всіх вибачити мене, – журився він наступного ранку.
Мешканці Чарівного лісу, звичайно, пробачили йому, бо були друзями. Вони навіть розвеселилися, бо товстун Якуб, сам того не знаючи, виявився злодієм.
Якуб пообіцяв снідати, обідати і вечеряти, лише трохи зменшивши порції. Сорока, яку він підозрював найбільше, придумала, як йому допомогти. Вона подарувала Якубу маленький дзвіночок, який колись знайшла.
Його можна було носити на шиї, і якщо Якуб вставатиме вночі, то дзвін дзвіночка відразу розбудить його. Якуб полегшено зітхнув: ніхто не сердився через вкрадену їжу. І всі звірята раділи, що тепер можна спати спокійно!
-Ти спритно розплутав цю справу, Зайцю! – сказав Ведмідь. – Але як ти дізнався, що злодій саме Якуб?
– Дуже просто, – відповів його друг. – Серед решток вкраденої їжі я побачив усе, крім цукрових буряків. А цукрові буряки – улюблені ласощі мого братика! До того ж крадене лежало під горобиною – прямо на тому місці, де він зазвичай сидить і наминає за обидві щоки.
– І справді, просто – сказав Ведмідь і вкотре зрадів тому, що вони такі хороші друзі.
