Одного теплого ранку лисеня Рудик вибігло на лісову стежку.
Сонечко світило лагідно.
Пташки співали.
А трава після роси блищала, ніби хтось розсипав по ній маленькі скляні намистинки.
— Я йду шукати пригоду! — весело сказав Рудик.
Він підстрибнув раз.
Підстрибнув другий раз.
А на третій раз побачив під кущем маленький кошик.
У кошику лежали ягоди.
Червоні, круглі, пахучі.
— Ого! — зраділо лисеня. — Це ж сніданок для справжнього мандрівника!
Рудик узяв кошик у лапки й понюхав ягоди.
Пахло літом.
Пахло сонцем.
Пахло дуже смачно.
— З’їм одну ягідку, — сказав Рудик.
Він з’їв одну ягідку.
— М-м-м! Солодка!
Потім подивився на кошик.
— З’їм ще одну. Вона ж маленька.
З’їв другу.
Потім третю.
А тоді Рудик зупинився.
— Якщо я з’їм усі ягоди зараз, пригоди вже не буде, — подумав він. — А якщо понесу кошик далі, може, станеться щось цікаве.
І Рудик пішов стежкою.
Спершу він зустрів зайчика Пушка.
Пушок сидів біля ромашок і сумно дивився на свою порожню мисочку.
— Привіт, Пушку! — сказав Рудик. — Чому ти такий тихий?
— Я хотів поснідати морквинкою, — відповів зайчик. — Але морквинка закотилася під корінь, і я не можу її дістати.
Рудик подивився на кошик.
Ягоди були такі гарні.
Такі червоні.
Такі смачні.
— Я можу дати тобі ягідку, — сказав він трохи тихіше.
— Справді? — зрадів Пушок.
Рудик дав зайчику одну ягідку.
Пушок з’їв її й одразу усміхнувся.
— Дякую! Тепер мені не так сумно.
Рудику стало тепло всередині.
Ніби сонечко заглянуло йому просто в животик.
— Будь ласка, — сказав він.
І пішов далі.
Біля старого пенька Рудик зустрів їжачка Тимка.
Тимко ніс маленький листочок, а на листочку лежала одна крихта печива.
— Тимку, це твій обід? — здивувався Рудик.
— Так, — відповів їжачок. — Я знайшов тільки одну крихту. Вона смачна, але дуже маленька.
Рудик знову подивився на кошик.
Ягід стало менше.
Але їх усе ще було багато.
— Хочеш ягідку? — спитав він.
— Дуже хочу, — сказав Тимко. — Але я не хочу забирати твою.
— Вона буде не забрана, а подарована, — серйозно сказав Рудик.
І поклав на листочок дві ягоди.
Їжачок аж носиком поворушив від радості.
— Дві? Одна для мене, а друга для гарного настрою?
— Саме так! — засміявся Рудик.
Тимко з’їв одну ягідку, а другу залишив на листочку.
— Понесу мамі. Вона любить солодке.
Рудик пішов далі й подумав:
— Ділитися дуже цікаво. Ягід менше, а радості більше.
Біля струмочка сиділа білочка Горішка.
Вона нахилилася над водою і намагалася дістати шишку, яка плавала біля берега.
— Ой-ой-ой, — казала білочка. — Моя шишка втекла плавати!
Рудик поставив кошик на траву.
— Я допоможу!
Він знайшов довгу паличку й підсунув шишку ближче до берега.
Білочка швидко схопила її лапками.
— Дякую, Рудику! Ти врятував мою шишку.
— А я ще маю ягоди, — сказав Рудик. — Хочеш?
— Хочу! — зраділа Горішка.
Рудик дав їй ягідку.
Потім подивився на струмок.
Там сиділа жабка Квася.
Вона дивилася на всіх великими очима.
— А ти теж хочеш ягідку? — спитав Рудик.
— Ква! — сказала жабка.
Рудик не знав, чи це означає “так”, але дав їй найменшу ягідку.
Жабка обережно торкнулася її лапкою.
— Ква-а-а! — радісно сказала вона.
Усі засміялися.
Рудик подивився в кошик.
Там залишилося зовсім мало ягід.
Одна, дві, три.
— Ой, — прошепотів він.
Йому стало трохи шкода.
Він же теж хотів поласувати.
Пушок, Тимко, Горішка і жабка Квася помітили, що Рудик став тихий.
— Що сталося? — спитав зайчик.
— Я роздав майже всі ягоди, — сказав Рудик. — А тепер мені самому мало залишилося.
Друзі переглянулися.
Пушок підбіг до свого кущика й витягнув морквинку, яку все-таки зміг дістати.
— Ось тобі шматочок морквинки.
Тимко поклав перед Рудиком свою другу ягідку.
— Я хотів понести її мамі, але мама завжди каже: з другом смачніше.
Горішка принесла маленький горішок.
— А це для хрумкого настрою.
Жабка Квася принесла листочок латаття.
На листочку лежала крапелька води, кругла й блискуча.
— Ква, — сказала жабка дуже гордо.
— Дякую, Квасю, — усміхнувся Рудик. — Це найкрасивіша крапелька, яку я бачив.
Друзі сіли на м’яку траву біля струмка.
Рудик виклав останні ягоди з кошика.
Пушок поклав морквинку.
Тимко — ягідку.
Горішка — горішок.
Квася — свій листочок із крапелькою.
Вийшов маленький лісовий пікнік.
Не великий.
Не пишний.
Зате дуже веселий.
Рудик з’їв ягідку.
Пушок хрумтів морквинкою.
Тимко смішно фиркав носиком.
Горішка крутила горішок у лапках.
А жабка Квася сиділа на камінчику й казала:
— Ква!
І щоразу всім ставало смішно.
Коли кошик спорожнів, Рудик не засмутився.
Навпаки, йому було дуже радісно.
— Я думав, що пригода — це коли знаходиш щось для себе, — сказав він.
— А виявилося? — спитав Тимко.
— Виявилося, що пригода — це коли знаходиш щось і ділишся з друзями.
Пушок кивнув.
Горішка зааплодувала лапками.
Жабка сказала:
— Ква!
І всі знову засміялися.
Увечері Рудик повернувся додому з порожнім кошиком.
Мама-лисиця подивилася на нього й запитала:
— Ну що, знайшов пригоду?
— Знайшов, — відповів Рудик. — Спочатку вона була в кошику. А потім розбіглася по всіх друзях.
Мама усміхнулася.
— Значить, це була добра пригода.
Рудик позіхнув і притулився до мами.
— Найдобріша, — сказав він. — І дуже смачна.
А наступного ранку біля лисиччиної нори стояв маленький кошик.
У ньому лежали морквинка, горішок, суничка і зелений листочок.
А поруч сиділи друзі.
— Сьогодні наша черга ділитися! — сказав Пушок.
Рудик засміявся так дзвінко, що навіть сонечко ніби піднялося вище.
І в лісі почався новий веселий день.
