Інсценізована казочка в двох картинах.
Ліс. Хатка Котика і Півника. Півник пасеться, Котик з сокирою щось майструє.
ПІВНИК: Отаке! Дивися знов!
КОТИК: Що ти там, Півнику, знайшов?
ПІВНИК: Що я знайшов? Зерно.
КОТИК: Ну, і смачне воно?
ПІВНИК:
Ах, ти не можеш уявити.
Може хочеш трошки вкусити?!
КОТИК:
Та нізащо в світі, та ніколи,
Хоч дай мені мишок повні поли.
Тверде, сухе – ну, ніякого смаку!
ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!
КОТИК:
О, знов мене злякав!
Ти б хоч тихше співав…
(Пауза)
І пісні твоєї не розумію.
ПІВНИК: А я іншої не вмію.
КОТИК: “Ку – ку – рі – ку”… цілком незрозуміле…
ПІВНИК:
А мене ще дужче співати закортіло…
І коли я пісню заспіваю,
Наче під небом політаю,
І мені на серці так легко стане,
Наче рідна мати на мене гляне.
КОТИК:
Півнику – братіку, я жартую;
Я твою пісеньку радо чую
І вранці, і вдень, і серед ночі…
Кожний співає, як вміє, як хоче;
Я твою пісеньку дуже люблю,
А чи любиш ти пісню мою?
ПІВНИК:
Нащо питаєш, мій друже, –
Я полюбив її дуже.
КОТИК (майструє і співає):
“Мур ,мур, мур,
Попід муром щур –
Несе солонинку
У свою хатинку,
А я все розважу,
За кущиком ляжу…
Мур, мур, мур…
Буде мій щур.
Стану я з ним гратись,
Стану забавлятись,
То піймаю, то пущу,
То підкину, то впущу.
Мур, мур, мур,
Буде мій щур!”
ЗАЙЧИК (вбігає): Здоровенькі були!
ПІВНИК: Здоровенькі!
КОТИК: Що нового, Сіренький?
ЗАЙЧИК:
Та я чув, як Лисиця Сороку прохала,
Щоб дорогу до вас показала.
КОТИК:
От тобі й на!
Ну, а що ж вона?
ЗАЙЧИК:
А Сорока сказала,
Щоб вона… почекала!
ПІВНИК:
Ха – ха – ха! Як Сороку побачу,
Щиро, щиро, сердечно віддячу.
КОТИК:
Але, Півнику-братіку, бережись,
На всі боки уважно дивись,
Бо Лисиця – хитрий звір
І куди страшніший як тхір!
ПІВНИК:
Отаке сказав!
Звичайно – не ловитиму ґав.
КОТИК:
Як піду я в ліс на роботу,
Зачини ворота,
Двері позамикай
І нікого без мене в хату не пускай!
ПІВНИК: А ти куди йдеш?
КОТИК:
Знов піду на гору,
Бо це вчора під кущем я наглядів нору,
Так оце я хочу піти подивитись –
З ким мені доведеться битись.
ЗАЙЧИК:
Чого так говориш, загадково, таємно?
Що там Мишка живе, – це я знаю напевно.
КОТИК: А хіба ти, Зайчику, мишки не боїшся?
ЗАЙЧИК:
Для мене не страшна, котику, навіть Лисиця!
Коли б у мене ноги не були прудкі, як стріли,
Давно б мене вовки та ведмеді з’їли.
КОТИК:
Дивись же, Півнику, не виходь з хати,
Коли ще хочеш по світу погуляти.
ПІВНИК:
Та не турбуйсь, серденько,
Я сидітиму в хаті тихенько,
Ще й поставлю коцюбу на порозі.
ЗАЙЧИК: Ну, ходім, Півнику, нам по дорозі!
Котик з сокиркою і Зайчик прощаються з Півником і зникають. Півник замикається в хаті.
ЛИСИЧКА виходить, озирається на всі боки і стає за деревами.
ЛИСИЧКА:
Півнику, Півнику, ану, встань!
Відчини віконечко та поглянь!
Скільки тобі зерняток принесла,
А ще більш розсипала, як несла.
Є у мене житечко і пшоно,
Ллється, наче золото, з рук воно,
Позбирай же, Півнику, швидше все,
А то його буйний вітер рознесе,
Полетить за гори та за море з ним,
Віддасть його вихорам навісним.
Ті ж розсиплять зернятка по степах,
По байраках темних, по ярах;
Хіба ж тобі, Півнику, не болить,
Що не стане зерняток через мить?!
ПІВНИК: Хто це мені пісеньку проспівав?
ЛИСИЧКА (з-за дерева):
А ти мене, Півнику, не пізнав?
Я маленька пташечка з чужини,
А живу на кущику бузини.
ПІВНИК:
А я думав – Лиска кличе
І неправду каже в вічі.
(Розчиняє вікно і виглядає)
Де ж ти, пташечко моя ?!
ЛИСИЧКА:
Пташка в лісі, а тут я!!!
(Вискакує, хапає Півника, в’яже і несе)
ПІВНИК (співає):
“Котику – братіку,
Несе мене Лиска.
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води, –
Порятуй мене!..”
ЛИСИЧКА:
Котик – братік не почує
І тебе не порятує.
ПІВНИК:
“Котику – братіку,
Несе мене Лиска
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води, –
Порятуй мене!..”
КОТИК (прибігає):
Ах, ти, звіре прехитрющий,
Найлютіший враже в пущі!
Так ти Півника зв’язав,
Так ти братіка украв,
Ухопив його з вікна…
На ж тобі, на!
(Б’є Лисичку різкою)
ЛИСИЧКА:
Ой – ой, годі! Ой, доволі,
Ой, не буду вже ніколи,
Це востаннє на віку… (втікає)
ПІВНИК (визволившись): Ку – ку – рі – ку!
КОТИК: Так такий ти, Півнику, слухняний!?
ПІВНИК:
Вибач, братіку коханий:
Мене Лиска піддурила,
На зернятка підманила…
Наче пташечка маленька,
Заспівала солоденько,
Що дає мені вона
І житечка і пшона.
КОТИК:
Ах, маленький!
Ах, дурненький!
Ну, дивись же бережись,
Добре в хаті зачинись
І тихенько сиди,
Та мене з роботи жди!
А відчиниш, впустиш лиса –
Клич, кричи, хоч розірвися,
Вже тебе я не почую,
Бо далеко помандрую:
Аж у поле золоте,
Там, де житечко росте.
ПІВНИК:
Ні, тепер не вийду з хати,
Хоч і стане викликати,
Буду, котику коханий,
Я тепер уже слухняний,
Натоплю в печі як слід
І варитиму обід.
КОТИК:
Ну, готуй обід, серденько, –
Я вернусь сюди скоренько.
(Котик узяв клуночок і пішов. Пішов і Півник в хату).
ЛИСИЧКА (виглядаючи з-за куща):
Ага, Котик пішов!
(погрожуючи Півникові)
Ну, не вирвешся знов!
Понесу тебе додому,
Синові віддам малому,
В мене сім, сім дочок,
Панночок.
Восьмий син, – Пилипко,
Той, що любить молоко.
Він найменшенький,
Найгарнішенький.
(пауза)
Як же Півника із хати
Сюди вийти ублагати
Та мерщій його на плечі?
А! Позичу жару з печі:
Наче хочу я варити,
Та нема чим розпалити.
(ніжно)
Півнику – братику, відчини!
ПІВНИК: Хто там?
ЛИСИЧКА: Я – Лисичка – сестричка.
ПІВНИК: Та нізащо в світі!
ЛИСИЧКА (крізь сльози): Півнику, братику!
ПІВНИК: Щоб знов украла мене!..
ЛИСИЧКА:
Та послухай же, серденько,
Я скажу тобі щиренько,
Що тебе я не морочу,
Що не вкрасти тебе хочу,
Тільки жару попросити,
Щоб було чим розпалити.
ПІВНИК:
Ну, це інша справа… Зараз!
(Відчиняє вікно і подає горщик з жаром)
На!
(Лисичка хапає Півника і несе)
ПІВНИК (співає):
“Котику – братіку!
Несе мене Лиска,
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води,
Порятуй мене!”
(Пісня повторюється в глибині лісу і затихає. Вибігає Зайчик, сідає перед хаткою і, закривши очі лапками, плаче).
КАРТИНА ІІ
(Господа Лисиці. На лавах, стільцях, лежанцісидять лисенята, – сім дочок і синок Пилипко)
1 ДОЧКА: Щось довго матері немає.
2 ДОЧКА: Працює, мабуть – не гуляє.
3 ДОЧКА:
Та їй приємно працювати:
В лісах кругом пташки, звірята,
Туркоче горличка в кущах,
Качки і гуси на річках,
Сміється сонечко вгорі,
А тут ввесь день сиди в норі,
А спробуй, вигляни надвір –
Наскочить зараз хижий звір
Або мисливець: бах! – і край,
Лягай на спину і вмирай!
ПИЛИПКО:
Від всього можна утекти,
Нещастя наше – то хорти!
До того люті та лихі,
Та довгоногі, та бридкі…
Плиг, плиг! – біжать з кущів, з багна…
Плиг, плиг! – ну, чисто сарана!
Я бачив раз хортів у сні:
Ну, та й огидні навісні!
Які в них вуха! А хвости!..
Що найстрашніше – то хорти.
1 ДОЧКА: Великі?
ПИЛИПКО: Ах, і не кажи!
4 ДОЧКА: Ану, руками покажи,
Які?
ПИЛИПКО (показує): Аж ось такі!
4 ДОЧКА:
Ну, це найбільший, мабуть, звір!
Куди там соватись надвір!
1 ДОЧКА: Де ж мати? Таж і їсти час!
2 ДОЧКА: Все ловить Півника для нас.
(Стук у двері. Входить Лисичка з Півником)
ЛИСИЧКА (до дітей, показуючи на Півника):
Що це таке?
(Діти оточують матір)
ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!
(Діти з жахом кидаються по кутках)
ЛИСИЧКА:
Ну, чого ви повтікали?!…
Що, ви й досі не пізнали?
Я ж казала Пилипку,
Хто кричить “кукуріку”…
ПИЛИПКО: Півник! Півник!
ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!
(Діти радісно сміються і обертаються знов до Півника)
1 ДОЧКА: Ха – ха – ха! Як смішно!
2 ДОЧКА: Як співає втішно!
4 ДОЧКА: Мамо! Що з ним будемо робити?..
ЛИСИЧКА: Та що ж… будемо варити.
З ДОЧКА: Ми не будем їсти… ми не станем їсти!
ВСІ: Мамочко! Не ріжте!
6 ДОЧКА:
Ми з ним будем гратись –
У струмку купатись…
ПИЛИПКО:
Не ріжте, не ріжте…
Ми не станем їсти!
ЛИСИЧКА: Ще й ти!
ПИЛИПКО: Він яєчка буде нам нести.
7 ДОЧКА: От, яєчка будем їсти!
ВСІ: Не ріжте, не ріжте!
ЛИСИЧКА: 3 вами сльози й сміх!
1 ДОЧКА:
Матусенько мила,
А щоб він не втік,
Приборкаєм крила.
ЛИСИЧКА: Та він втече пішки.
ПИЛИПКО: Обрубаєм ніжки.
1 ДОЧКА (до Півника): А ти з Котиком живеш?
ПІВНИК: Так!
3 ДОЧКА:
Не розумію, що за звір:
Він такий дряпучий
Та лінючий…
ПІВНИК:
Він ніколи не гуляє:
Все працює, ловить, дбає.
ЛИСИЧКА:
Наробив уже добра:
Ані миші, ні щура…
Половив усе на полі, –
Нори всі порожні й голі.
(Чути за дверима скрипку)
1 ДОЧКА: Тихше!.. Хтось неначе грає (прислухається).
2 ДОЧКА: Хто таку тут скрипку має?..
3 ДОЧКА: Вперше гру таку я чую…
4 ДОЧКА: Я, здається, затанцюю.
ЛИСИЧКА (до котроїсь дочки):
Ану, вийди подивись:
Чи не наш сусіда Лис!
5 ДОЧКА: Ой, я хочу танцювати!
2 ДОЧКА: Подивись, танцює мати!
(Лисичка, сидячи, пританцьовує)
3 ДОЧКА:
Ой, як грає, ой, як грає!
Мабуть, срібну скрипку має.
ПИЛИПКО:
Ви не гнівайтесь, матусю:
Побіжу я – подивлюся.
ЛИСИЧКА:
Йди, синочку, подивися,
Та вертайся, не барися! (Пилипко вибіг)
5 ДОЧКА:
І я з ним побіжу,
А вернуся – розкажу.
ЛИСИЧКА:
Та ідіть вже, подивіться,
Тільки, діти, не баріться!
(Лисенята з криками вибігають з хати. Лисичка бере віника і, співаючи, підмітає хату)
ЛИСИЧКА:
“Ой, у лісі на калині
Три пташині.
Як навшпиньки стану,
То одну дістану.
А коли захочу,
По другу підскочу.
А на третю гляну,
Третю не дістану.
Третя на вершечку,
А дві недалечко.”
(Задумливо) Що, аж так довго їх немає?..
Вже і скрипка більш не грає…
Жду їх, жду і не діждуся…
А піду я подивлюся:
Чи не сталося біди…
(До Півника) Ти тут, Півнику, зажди!
(Півник утирає сльози)
(Лисичка пішла. З-під печі вилазить Мишка)
МИШКА:
Ха-ха-ха! Пішли із хати…
Ах, кортить поласувати…
Бач, ось крихітка м’ясця…
Це із кого ? – З горобця.
Мало! Шкода – більш немає…
(До Півника): Бідний Півнику, не плач:
Догадайся, хто той грач!
Котик то на скрипці грає,
Лисенят в мішок складає…
Кожне цок
У лобок –
Та в писану тайстру.
ПІВНИК (радісно):
Що ти кажеш, Мишко люба! ?
Так мене не жде тут згуба?
Так я знов буду жити,
По лісочку скрізь ходити
Та купатися в піску…
(Співає): Ку – ку – рі – ку!
КОТИК (входить в хату. Мишка швидко тікає під піч):
А-а, співаєш!! Чую, чую –
Дай же, любий, поцілую –
Врятував тебе я знов:
Всіх я лисів поборов,
Всіх в мішок їх поскладав,
Ще і туго зав’язав.
Як ітимуть лісом люди,
Добра знахідка їм буде!
Було б виломить лозу,
Хитру Лиску покарати!
МИШКА (з-під печі):
А мішок я прогризу,
Та й пущу їх погуляти. (Зникає)
КОТИК:
Що ж – пускай, як забажалось!
Їм і так уже дісталось.
ПІВНИК:
Я уже додому хочу…
Як прийду, на тин зіскочу
І веселий – на кілку
Закричу: Ку – ку – рі – ку!
КОТИК: Ну, ходім, ходім, маленький,
Я радий, що ти живенький.
Більше вже не прийде Лис…
Присягавсь, що кине ліс
І подасться звідсіля
На степи та на поля. (Виводять)
МИШКА:
Перегризла, розмотала,
Всіх з мішка повипускала…
Всі ідуть кудись у поле
І не вернуться ніколи.
(Вбігають Лисенята з Лисичкою і на швидку руку спаковують різні речі до мішечків)
ЛИСИЧКА:
Ну, мерщій із цього лісу!
Знайдем кращий – не журіться.
Це твоя вже, Мишко, хата,
Будь щаслива та багата:
Наноси ти цілу гору
Зерна всякого в цю нору!
А за те, що врятувала,
Нас з мішка повипускала,
Більше я ніколи зроду
Твого мишачого роду
Зачіпати вже не буду
І ніколи не забуду,
Що для всіх ти нас зробила…
Прощавай же, Мишко мила!..
(Всі прощаються з Мишкою. Пилипко дістає щось з-під стола)
ЛИСИЧКА: Що там робить мій синочок?
ПИЛИПКО (з візком):
То я хочу цей візочок
Нашій Мишці залишити,
Щоб було їй чим возити.
ЛИСИЧКА: Залиши! Пора! Рушайте!
(Родина виходить)
МИШКА: Прощавайте! Прощавайте!
(Бере візка, тішиться ним, і зникає в своїй норі)
Завіса!