Хлопець Славко, набігавшись у лісі зі своїм вірним псом Шпіком, повернувся додому. Батько чекав його на порозі.
– Ти вже став справжнім чоловіком, сину, – сказав він. – Отож настав час покидати рідний дім і самому навчитися долати труднощі та заробляти на хліб.
У серці Славка поєдналися гордість і страх. Це був момент, якого він чекав; тепер міг узяти у свої руки стерно власного життя. З допомогою матері, яка потайки втирала сльози, приготував собі одяг.
– Не бійся, мамо, я вважатиму на себе й зароблю маєток. Через місяць або два приїду відвідати вас!
Наступного ранку хлопець обняв маму й тата, закинув на плечі торбину й вирушив до міста.
Перед від’їздом батько дав йому шкіряний мішечок, зав’язаний міцним шнурком.
– Це – гроші, які ми назбирали для тебе. Знадобляться тобі на початок. Коли твої справи налагодяться, віддаси мені борг.
То був осінній день, сірий і туманний, але Славко рішуче й відважно рушив назустріч новому життю. Він відчував, що все буде добре. Час від часу торкався крізь тканину, з якої був пошитий новий піджак, мішечка, наповненого монетами. Дорога вела крізь густий ліс, а потім кам’янистими пагорбами аж на низовину.
Славко почувався щораз відважнішим і вже уявляв, як повертатиметься цією самою дорогою на чудовому коні, одягнутий у багаті шати.
Якийсь неприємний голос перервав його мрії:
– Давай гроші, голубе, або ж твоє життя закінчиться на цьому камінні!
Бідний хлопчина відчув на своєму горлі важку волохату руку, яка стискала його все сильніше й сильніше, та побачив блискуче вістря ножа.
Не маючи жодної змоги обернутися, аби побачити, хто напав на нього, він лише попросив:
– Добре, добре, тільки не роби мені нічого поганого! Віддам тобі все, що маю.
– Молодець, синку! Кинь усе на землю, а тоді біжи вперед, не оглядаючись, інакше тобі кінець! – наказав страшний голос розбійника.
Славко поклав на землю мішечок із грошима й швидко побіг. Через якихось 100 метрів зупинився й обернувся. Він нікого не побачив. Звичайно, мішечка теж уже не було.
Славко сів на великому камені й обхопив голову рукам:
– Що ж я тепер буду робити? Не можу повернутися додому, втративши все…
Йому хотілося плакати й проклинати. Цей розбійник за одну мить розтоптав усі його мрії. Яке майбутнє тепер чекало на нього, коли в кишені не було жодної монети? Думки хлопця були чорними, як грозові хмари, та раптом він намацав щось на дні своєї кишені.
Нова, блискуча. Вона випала зі шкіряного мішечка, коли виймав його, щоб кинути на землю. Славко узяв монету пальцями й одразу ж у нього з’явилося бажання мандрувати далі й почати життя з нової сторінки. Насвистуючи, знову вирушив у дорогу, міцно стиснувши в руці монету.
Неподалік від входу в місто стояв торговий центр. Славко увійшов, подивився навколо, потім вибрав лопату й заплатив за неї монетою.
З новою лопатою на плечі прийшов до власників землі, які охоче найняли його на роботу. Славко був сильним і сумлінним. Упродовж кількох місяців він назбирав доволі велику суму. Знову пішов до міста.
Думав лише про те, щоб помістити свій капітал у безпечне місце, де б до нього не могли дістатися злодії та шахраї. Вирішив купити будинок. Йому вдалося придбати дім із багатьма кімнатами.
Йому не потрібні були всі приміщення.
– Здам кілька кімнат в оренду й, отримуючи ці гроші та працюючи, зможу спокійно жити, – думав собі.
Щойно Славко почав звикати до нового життя, як одного ранку його збудив приглушений гуркіт. Стіни будинку почали тремтіти й тріщати. Юнак вибіг надвір. Дім завалився в хмарах куряви.
Люди з криками бігли хто куди. Землетрус безжалісно знищив місто.
Коли все заспокоїлося, Славко сів на руїнах, які ще кілька годин тому були його домом, і подумав:
– Тепер усьому кінець! Ніколи нічого не зароблю!
Та саме в цю мить знайшов щось у кишені.
Це була монета. Він поклав її на долоню. Сонячні промені впали на монету, й вона заблищала. То була та сама стара монета.
Чорні думки розвіялися, як імла на сонці. Встав, випростував спину й поглянув навколо. Всюди були руїни й розпач. І тоді Славко промовив:
– Ось місце, де безліч прекрасних можливостей.
Купив собі за монету мулярське знаряддя й почав працювати. Через рік місто було відбудовано, а Славко став одним із його найшанованіших мешканців.
Одного ранку вирушив він додому. Мати й батько, наче відчуваючи прихід сина, видивлялися на дорогу.
– Ми чекали на тебе, сину, – сказав батько.
– Все склалося якнайкраще завдяки монеті, яка дивним чином завжди поверталася до мене, – і хлопець показав батькам монету.
– Я знаю, – сказав батько, – дуже добре знаю її, мій батько, а твій дід дав мені цю монету. Я подарував її тобі. Прочитай напис, вигравіруваний на ній, і все зрозумієш.
Славко уважно подивився на монету й прочитав: “Надія”.
