Давним-давно була в Новій Гвінеї така чарівна ріка, що привертала людям молодість. Називалася вона Фляй. Всі, що жили на тому острові, знали
про чародійну силу ріки. Знала про неї і дівчина красуня Дандай.
Була на тому острові і стара жінка. Розказували, що вона розмовляє з птахами, з вітром, з водою. Одного разу зустріла її Дандай. Бабуся глянула уважно на веселу дівчину і сказала:
— Смієшся, гарна Дандай, але пам’ятай: літа минають і забирають у людей їх молодість, радість і красу. Глянь ось на мене і на мої зморшки! І ти
будеш колись так виглядати.
Розсміялася Дандай.
— Ти хіба забула про чарівну ріку Фляй? Вона в кожний час зможе привернути мені молодість. О, ніколи не буду до тебе подібна, ніколи!
Незабаром дівчина одружилася. Мусіла тепер дбати про родину, помагати чоловікові в праці, виховувати дітей. А було їх шестеро. Та ось доля не
була ласкавою для Дандай — почалися нещастя. Найстарша дитина важко захворіла й померла. Друга дитина загинула від зміїної отрути. Третя
потонула в бистрих хвилях моря. Четверта заблудила в джунґлях, і ніколи звідтіль не вернулася. П’ята задушилася під час пожежі. А одного дня
не повернувся додому й чоловік: придавила його зрубана кокосова пальма.
Лишився з Дандай тільки наймолодший синок, Лейтук, яким вона не могла втішитися. Від ранку до ночі працювала в полі, щоб заробити на прожиток для себе і дитини. Сили покидали її, відчувала, що надходить старість.
— Лейтук має щойно шість років. Ще довго потрібна буде йому моя опіка, — думала Дандай. — Піду до чародійної ріки й попрошу, щоб привернула мені молодість.
Далека й важка була дорога. Врешті Дандай добилася до мети.
— Свята ріко, допоможи мені! — проказала Дандай і вступила в холодні хвилі. — Поверни мені молодість, поверни щастя! Стільки горя я
витерпіла. ..
Зашуміла ріка, захвилювала вода й обгорнула постать жінки. За хвилину хвилі уляглись, і з води вийшла молода дівчина-красуня.
— Дякую тобі, чарівна ріко! — скрикнула зраділа Дандай.
Швидко повернулася додому молода мати. На порозі хатини сидів малий Лейтук.
— Я вже тут, синочку! — сказала Дандай.
— Матусю!
Хлопчик зірвався й побіг до неї, але раптом зупинився.
— Я думав, що це моя мама. Моя мама має сиве волосся і зморшки на обличчі. З ними вона така гарна — найкраща в світі!
— Але, любий синочку, це я, твоя мати! Ріка Фляй привернула мені молодість, тому виглядаю інакше.
Дандай відчула біль у серці. Це ж для нього, для свого синочка, вона хотіла бути знову молодою й гарною.
Вістка про Дандай, що повернула собі молодість, розійшлася по всій околиці. На її честь запалили вогонь і завели веселі танки. Тільки малий Лейтук
не радів. Був задуманий і часто плакав — тужив за своєю старою матусею.
— Що робити з цією дитиною? — таке питання стало щораз більше мучити Дандай.
Врешті вирішила. Побігла знову над ріку Фляй.
— Дякую тобі, велика ріко, за дар молодості! — сказала. — Сьогодні приходжу, щоб його тобі повернути. Ти, мудра ріко Фляй, зрозумієш мене: моя любов до дитини і любов дитини до мене цінніші за молодість і красу. Прошу тебе, приверни мені мій давній вигляд!
Зашуміла ріка, високо знялися її хвилі. За хвилину вляглися, а з них виринула стара, поморщена жінка. Дандай вийшла з води, вклонилася річці
й вернулася додому.
З хатини вибіг їй назустріч синочок.
— Матусю! Тебе так довго не було!
Тепер уже завжди буду з тобою .. . — прошепотіла Дандай.
І з того часу ріка Фляй утратила свою чарівну силу. Нікому вже більше не повернула молодості.