Одного холодного вечора голодний Вовк підійшов до сільської хати. Він сподівався знайти якусь здобич і тихо причаївся біля вікна.
У хаті плакала маленька дитина. Мати довго намагалася її заспокоїти, але малюк ніяк не вгамовувався.
Тоді Мати сказала:
— Якщо не перестанеш плакати, віддам тебе Вовкові!
Почувши ці слова, Вовк дуже зрадів.
«Ось і вечеря сама потрапить мені до лап», — подумав він і залишився чекати біля хати.
Минала година за годиною. Надворі ставало дедалі холодніше, але Вовк терпляче чекав, коли Мати виконає свою обіцянку.
Нарешті дитина перестала плакати. Мати пригорнула її до себе й лагідно промовила:
— Не бійся, мій маленький. Нікому я тебе не віддам. А якщо сюди прийде Вовк, ми проженемо його геть!
Вовк здивувався.
— То як же так? — пробурмотів він. — Спочатку вона обіцяла віддати мені дитину, а тепер сама збирається мене проганяти!
Зрозумівши, що даремно прочекав стільки часу, голодний Вовк подався назад до лісу.
Мораль байки: Не кожне сказане слово означає справжній намір. Не варто сліпо покладатися на чужі слова, особливо коли вчинки людини свідчать про інше.
Запитання для обговорення
- Чому Вовк підійшов до людської оселі?
- Що Мати сказала дитині, коли та плакала?
- Чому Вовк вирішив залишитися біля хати?
- Чого він очікував?
- Що сказала Мати, коли дитина заспокоїлася?
- Чому Вовк залишився ні з чим?
- Чого навчає ця байка?
