На старість мавпочка недобачати стала,
а від людей вона чувала,
що це ще лихо не таке —
аби дістати окуляри.
Отож вона, не знаю де,
собі дістала аж чотири пари.
Така вже мавпочка раденька —
то на потилицю, а то на хвіст напне,
то понюхне,
то язиком лизне,
то їх притулить до серденька…
Аж утомилася сама,
а все в них користі нема.
«Тьху, згиньте, — каже, — ті скажені,
що слухають всі людські теревені.
Про окуляри всі гули,
а що вони допомогли? »
Тут мавпочка з досадою та жалем
як брязне ними по землі —
аж тільки скалки забряжчали.