Жила-була в Африці качка. Взагалі вона була англійською качкою, тому що народилася в Англії, і звали її Міранда.
Вона давно вже мріяла повернутися на батьківщину, бо їй дуже хотілося погратись з англійськими дівчатками та хлопчиками.
І ось вона розпрощалася зі своїми друзями — хоч їй і сумно було їх покидати, — і з левами, і з тиграми, і з мавпами, але не з крокодилами! Крокодилів вона терпіти не могла. І сміливо рушила в дорогу.
Дуже довго вона летіла над джунглями, а потім побачила море.
Вона прилетіла до Італії. На березі було багато дітей. Діти грали в пісочок, а батьки сиділи поруч і нічого не робили. “Як це безглуздо і несправедливо!” подумала Міранда.
Потім Міранда полетіла над горами, їй довелося підніматися все вище та вище. А вгорі було холодно і падав сніг.
Раптом вона почула – хтось співає. Ближче і ближче. Їй здалося, що співали відому французьку пісеньку: “Сюр-ле-пон д’А-вінь-он”, що в перекладі означає: “На мосту в Авіньйоні”.
І справді, невдовзі крізь туман промайнула зграя французьких ластівок, яка прямувала на південь, до Італії. Пролітаючи повз Міранду, вони помахали їй крилами. А Міранда помахала їм у відповідь.
Вона дуже втомилася і зголодніла. Сніг пішов ще дужче, і вона зовсім нічого не бачила. У вухах свистів вітер, сніг зліпив очі, летіти ставало все важче. Але Міранда думала лише про те, як добре на англійських болотах влітку, і мріяла швидше зустрітися з англійськими дітьми. Дзьоб її дивився у бік Лондона. Так вона летіла дуже довго. Вітер поступово стих, перестав падати сніг. І над головою вона побачила зірки, а внизу – мерехтливі вогні великого міста.
Це був Лондон.
Міранда опустилася на міський став. Посеред ставу був острівець, і на острівці вільне гніздо, ніби навмисне приготоване для неї. Міранда дуже зраділа.
Вона пощипала болотяну траву, потім сіла на гніздо і вже почала засинати, як раптом почула:
– Міранда! Міранда!
– Я тут! – обізвалась Міранда. Вона випурхнула з гнізда і підпливла до берега ставка. Там вона побачила хлопчика-розсильного.
– Тобі телеграма! – сказав він. – Будь ласка, розпишись ось тут.
Міранда розписалася. Потім із телеграмою у дзьобі попливла назад до свого гнізда.
Вона з хвилюванням прочитала телеграму. Телеграма виявилася від африканських хлопчиків та дівчаток. Ось що вони писали:
Міранда, Міранда, прийми наш привіт!
Бажаємо успіхів та теплого літа.
Ми тебе любимо і чекаємо на відповідь!
У будинках через дорогу гасли вогні. Міранда чула, як люди бажали один одному на добраніч. Потім усе стихло. Вона сховала телеграму під одне крило, голову під друге і міцно заснула.
